Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 658.1

 

В. Г. Котлярова,

к. е. н., доцент кафедри управління та економіки підприємства Національного фармацевтичного університету

 

ВСТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОРЯДКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

V. G. Kotlarova,

candidate of economic sciences, associate professor of department of management and economy

of enterprise of the National pharmaceutical university

 

ESTABLISHMENT OF ECONOMIC ORDER IS ON AN ENTERPRISE

 

У статті пропонується послідовність встановлення економічного порядку на підприємстві. Вона включає наступні етапи: побудова організаційної, виробничої і фінансової структури підприємства; визначення повноважень і відповідальності підрозділів підприємства; формування що управляє і керованої підсистем; визначення форми управління; вибір методів управління; розробка внутрішніх норм і правил діяльності підприємства; встановлення показників діяльності підрозділів і розробка послідовності внутрішнього планування, контролю і оцінки, а також стимулювання діяльності підрозділів підприємства.

 

In the article the sequence of establishment of economic order is offered on an enterprise. She includes the next stages: construction of organizational, productive and financial structure of enterprise; determination of plenary powers and responsibility of subdivisions of enterprise; forming managing and guided subsystems; determination of management form; choice of management methods; development of internal norms and rules of activity of enterprise; establishment of performance of subdivisions indicators and development of sequence of the internal planning, control and estimation, and also stimulation of activity of subdivisions of enterprise.

 

Ключові слова: порядок, управління, внутрішні документи підприємства, показники діяльності, відповідальність підрозділів.

 

Keywords: order, management, internal documents of enterprise, performance indicators, responsibility of subdivisions.

 

 

Економічний порядок – це рамкові умови господарювання, тобто сукупність інститутів, необхідних для того, щоб економічні суб'єкти могли приймати рішення і здійснювати дії, «гарантувати права, свободи кожної людини» [1]. Творцем теорії економічного порядку прийнято вважати найбільш значного з німецьких економістів XX ст. Вальтера Ойкена. Під «господарським порядком» він розумів зведення писаних і неписаних правил господарювання. Стрижневий термін «порядок» - зовсім не нейтральне поняття; В. Ойкен мав на увазі порядок у рамках певної соціально-економічної системи [1].

Розвиток формування економічного порядку у ринковому типі господарських систем отримав у роботах Йохана Сильвио Гезелля – німецького підприємця та фінансового теоретика, автора теорії «вільної економіки».

Аналіз їх робіт показав, що вони досліджували економічний порядок на макроекономічному рівні. Робіт, присвячених встановленню економічного порядку на підприємстві, не знайдено.

Мета статті – розробка послідовності встановлення економічного порядку на підприємстві.

Проектуючи визначення економічного порядку на підприємство, можна запропонувати наступне: економічний порядок на підприємстві являє собою умови господарювання, за яких підприємство здійснює свою діяльність з найбільшою ефективністю (результативністю). Під економічним порядком пропонується розуміти організаційну структуру, методи управління і внутрішні норми та правила, що базуються на економіко-правових законах і закономірностях, за допомогою яких здійснюється управління діяльністю підприємства і його окремими підрозділами.

Різноманітні словарі пропонують наступні тлумачення поняття «порядок» [3, 4]:

1. Правильний, налагоджений стан.

2. Послідовний процес здійснення чого-небудь.

3. Правила, за якими здійснюється що-небудь.

Таким чином, встановлення економічного порядку на підприємстві це формування порядку, правил та норм здійснення підприємством своєї діяльності задля досягнення визначеної мети.

Алгоритм обґрунтування економічного порядку на підприємстві включає вісім етапів.

Етап 1. Обґрунтування організаційної, виробничої та фінансової структур підприємства.

Можливість структуризації, виділення підрозділів підприємства та умовне об’єднання їх за певними ознаками в центри відповідальності, характеризується тим, що вони є адміністративно відокремленими і мають певну оперативно-господарську самостійність: за ними закріплені певні основні засоби, персонал, керівників, а у великих підрозділах навіть створюється власний апарат управління. Крім того, кожен підрозділ (як виробничий, так і управлінський) виконує певну функцію і, в цьому сенсі також є відокремленим.

Етап. 2. Визначення функцій, повноважень та відповідальності певних підрозділів. Цей етап повинен реалізовувати за допомогою організаційно-функціональної моделі (матриці (відповідальності)) [5]. Вона сприяє наочному визначенню організаційних ланок, закріплення функцій за ланками та межі відповідальності.

Етап 3. Формування керуючої та керованої підсистем.

При формуванні керуючої підсистеми, повинна враховуватися прийнята структура управління в певній організації: лінійна, функціональна, штабна або лінійно-функціональна, матрична [6]. Залежно від прийнятої структури управління здійснюється формування структури органів управління, яке полягає у визначенні ланок управлінського апарату, їх взаємозв'язку, кола обов'язків органів, зайнятих плануванням, оперативним керівництвом, контролем та ін.

Керована підсистема це операційна система підприємства, яка являє собою єдність технічних, технологічних, організаційних елементів і зв'язків між ними.

Для узгодження діяльності двох підсистем повинні визначатися регламент роботи кожної ланки, методи і форми їх взаємозв'язку.

Етап 4. Визначення оптимальної форми управління. Форма управління може бути двох типів: централізована та децентралізована: централізована форма орієнтована на централізоване, директивне планування і управління; децентралізована форма – на самостійність підрозділів, на регулювання їх роботи за допомогою економічних методів. Форма управління підприємством залежить від низки характеристик самого підприємства [7].

Перша характеристика, що впливає на неї – виробнича структура. На підприємствах з технологічною структурою, де кожен цех відповідає за окрему стадію технологічного процесу, можливості щодо децентралізації структури управління обмежені саме можливостями розбиття єдиного технологічного процесу на окремі, самостійні стадії. На підприємствах же з предметною структурою, де кожен підрозділ виготовляє окремий продукт, можливості розширення самостійності структурних підрозділів набагато більше.

Друга характеристика підприємства, що впливає на форму управління, є належність підприємства до механічного чи органічного типу організації [8]. На підприємствах, що відносяться до механічного типу організації, управління здійснюється «з центру», обмежуючи свободу діяльності та прийняття рішень окремими підрозділами. На підприємствах, що відносяться до органічного типу, управління «з центру» здійснюється за обмеженим колом питань, наприклад, визначення стратегічних напрямів діяльності.

Третя характеристика, що впливає на форму функціонування внутрішнього механізму, є організаційна структура управління підприємством. Підприємствам з функціональною, лінійно-функціональною структурою управління притаманна централізована форма; зі штабною та дивізіональною – децентралізована форма.

Етап 5. Вибір доцільних методів управління. Оскільки підприємство є соціальною-економічною системою, то управління ним – це, передусім, управління персоналом. Диференціація методів управління здійснюється завдяки урахуванню специфічної форми реалізації дії керуючої підсистеми на свідомість і волю працівників. Згідно такої диференціації методи поділяються на економічні (методи спонукання), адміністративні (методи примушення) і психологічні (методи переконання).

Сутність адміністративних – в дії на суб'єкт управління через накази і розпорядження. Суть психологічних методів полягає у переконанні працівників. Застосування психологічних методів управління обумовлюється рівнем корпоративної культури. Сутність економічних методів управління полягає у впливі на суб'єкт управління через економічні важелі і інтереси [9].

Етап 6. Розробка внутрішніх норм та правил діяльності підприємства. Використовуючи вище перелічені методи, підприємство повинно розробляти і регулярно переглядати відповідну систему техніко-економічних і соціальних норм і нормативів. Вона повинна повністю охоплювати виробничий процес по усіх його елементах, інакше вона не може стати основою для планування, контролю і оцінки виробничо-господарської діяльності підприємств. В загальному вигляді, нормативна база підприємства повинна включати наступні основні групи (види) норм і нормативів [10]:

- норми витрат живої праці;

- норми витрат предметів праці;

- норми і нормативи використання засобів праці;

- норми організації виробничого процесу;

- соціальні нормативи.

Етап 7. Встановлення показників діяльності підрозділів. Система показників діяльності є в певному розумінні «системою координат» економіки підприємства. Саме у розробці системи показників і визначенні їх кількісних значень полягає процес планування, а на забезпеченні досягнення планових показників будується система стимулювання і відповідальності як окремих ланок, підрозділів так і працівників підприємства.

При цьому слід враховувати важливий методологічний принцип: система показників підрозділу має бути пов'язана з кінцевими результатами діяльності підприємства. Важливим є і те, що для цілей контролю і стимулювання повинні прийматися ті показники, на формування яких дійсно може впливати певний підрозділ.

Етап 8. Формування методичних засад і порядку внутрішнього планування, контролю та оцінки діяльності і стимулювання певних підрозділів.

Внутрішнє планування орієнтоване на рішення тактичних завдань. Це зумовлює такі його відмітні особливості як висока міра деталізації, безперервність і короткостроковий характер. Внутрішнє планування складається з наступних процедур, що виконуються в суворій послідовності:

- розробка планів виробництва продукції (робіт, послуг) в розрізі окремих основних виробничих підрозділів;

- розробка планів виробництва продукції (робіт, послуг) в розрізі окремих допоміжних і обслуговуючих підрозділів;

- розробка плану матеріально-технічного забезпечення виробництва;

- розробка плану за собівартістю і прейскуранта внутрішніх цін і тарифів допоміжних і обслуговуючих підрозділів;

- розробка плану за собівартістю продукції, прейскуранта внутрішніх цін і тарифів основних підрозділів;

- розробка фінансового плану.

У відповідності з положеннями про внутрішнє планування на підприємстві організовується контроль та оцінка діяльності певних підрозділів. Процес контролю складається з:

- розробки стандартів (планів),

- виміру фактично досягнутих результатів,

- проведення коригувань процесів планових показників (бюджетів) у тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

З метою стимулювання досягнення персоналом встановленої мети, на підприємствах повинна розроблятися ефективна система мотивації. В її основу повинен бути покладений економічний інтерес. Відокремленість та відносна самостійність підрозділів призводять до того, що у кожного підрозділу з'являються власні економічні інтереси. Тому, при розробці системи стимулювання необхідно враховувати наступне.

По-перше, з такої системної властивості підприємства як емерджентність витікає необхідність узгодження різнопланових (різнорівневих) інтересів.

По-друге, для стійкості роботи підприємства необхідно правильно розставляти пріоритети: в першу чергу повинні задовольнятися інтереси підприємства в цілому, а потім – інтерес певних підрозділів та працівників.

Тобто, з'являється необхідність узгодження економічних інтересів керуючої та керованої підсистем.

Господарським кодексом України підприємствам (окрім казенних) надано право самостійно планувати свою діяльність і визначати перспективи розвитку. Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює чисельність персоналу, будує взаємовідносини між окремими підрозділами.

При цьому слід враховувати наступні обставини.

Перше. Маючи широку самостійність, підприємство, поряд з цим, зобов'язане дотримуватися законодавчих вимог з охорони праці, соціальної захищеності персоналу, охорони довкілля і т.п.

Друге. Процес управління підприємством базується на розподілі прав і обов'язків окремих підрозділів, регламентації процедур планування, обліку, контролю і стимулювання.

Тому з'являється необхідність документальної регламентації усіх сторін внутрішньої діяльності підприємства.

Передусім, управління підприємством здійснюється відповідно до Статуту, в якому визначаються органи управління, порядок їх формування, компетенція і повноваження керівництва підприємства і трудового колективу.

Ще одним документом, який відповідно до статті 65 Господарського Кодексу України в обов'язковому порядку складається на кожному підприємстві, є Колективний договір.

У рамках повноважень, визначених Статутом, для ефективного управління керівництво затверджує цілий комплекс внутрішніх документів підприємства. На основі цих документів, а також нормативних актів державних органів управління і повинен відбудовуватися економічний порядок на підприємстві.

У сфері технології виробництва продукції (робіт, послуг) діяльність підприємства і його окремих підрозділів визначається технологічними регламентами, виробничими і технологічними інструкціями. Окрім цих документів кожне підприємство розробляє внутрішні документи, що встановлюють вимоги охорони праці, довкілля.

Організаційна структура підприємства регламентується Положеннями про структурні підрозділи, посадовими інструкціями спеціалістів. Ці документи встановлюють права і обов'язки, як окремих фахівців, так і управлінських підрозділів. За допомогою цих документів відбувається делегування права ухвалення рішень, встановлюються сфери компетенції окремих фахівців та ін.

- Наказом керівника підприємства встановлюється порядок підготовки окремих управлінських рішень (оформлення договорів, порядок розробки внутрішніх планів підприємства, порядок організації і проведення ремонтних робіт і т. п.).

- Економічні взаємовідносини окремих підрозділів деталізуються наступними внутрішніми документами підприємства:

- Наказом про облікову політику, в якому встановлюються основні принципи організації і ведення бухгалтерського обліку, визначаються методи оцінки запасів при вибутті, метод нарахування амортизації, оцінки дебіторської заборгованості і т. п.;

- Методикою (положенням) формування собівартості продукції (робіт, послуг), в якій приведені: перелік об'єктів витрат, в розрізі яких планується і враховується собівартість продукції (робіт, послуг), перелік постійних і змінних витрат, методи і бази розподілу непрямих витрат і т. п.;

- Положенням про оплату праці працівників підприємства, що містить: порядок формування фонду оплати праці окремих підрозділів, тарифні ставки і посадові оклади, види і розмір доплат і надбавок, умови їх виплати;

- Положенням про преміювання, що встановлює: перелік показників за виконання яких персонал преміюється, розмір премії, умови її виплати.

При високому рівні децентралізації управління взаємовідношення між окремими підрозділами, а також між підрозділом і керівництвом підприємства будуються на основі внутрішніх договорів. Ці договори деталізують Положення про внутрішній госпрозрахунок, встановлюють конкретні зобов'язання одного підрозділу перед іншим, встановлюють рівень відповідальності за порушення умов договору.

На думку автора, запропонована послідовність встановлення економічного порядку дозволить підвищити результативність внутрішньо фірмового управління підприємством. Такий підхід сприяє формуванню прозорих і взаємовідповідальних відносин між підрозділами, підрозділами і керівництвом, і спрямований на підвищення зацікавленості різних ланок управління не тільки в досягненні високих власних результатів, а і високих (планових) показників діяльності підприємства в цілому.

 

Література.

1. Бункина М. К. Макроэкономика / М. К. Букина. – М. : Дашков и К, 2003. – 315 с.

2. Орлов А. И. Менеджмент : учебник / А. И. Орлов. – М. : «Изумруд», 2004. – 298 с.

3. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 479 с.

4. Азрилиян А. Большой экономический словарь / А. Азрилиян, Е. Калашникова. – М. : Институт новой экономики, 2010. – 618 с.

5. Кондратьев В Проектируем корпоративную архитектуру / В. Кондратьев. – М. : Эксмо, 2006. – 208 с.

6. Герчикова И. Менеджмент / И. Герчикова. – М. : ЮНИТИ, 2009. – 480 с.

7. Грещак М. Г. Внутрішній економічний механізм підприємства : навч. посібник / М.Г. Грещак. – К. : КНЕУ, 2001. – 228 с.

8. Виханский О. Менеджмент / О. Виханский, А. Наумов. – М. : Экономистъ, 2006. – 670 с.

9. Веснин В.Р. Менеджмент : учебник / В. Р. Веснин. – М. : Проспект, 2007. – 504 с.

10. Іванілов О. Економіка підприємства / О. Іванілов. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 728 с.

 

References.

1. Bunkina, M. K. (2003), Makrojekonomika [Macroeconomics], Dashkov i K, Moskva, Rossija

2. Orlov, A.I. (2004), Menedzhment [Management], Izumrud, Moskva, Rossija.

3. Rajzberg, B.A. (1999), Sovremennyj jekonomicheskij slovar' [Modern economic dictionary], INFRA-M, Moskva, Rossija.

4. Azrilijan, A. (2010), Bol'shoj jekonomicheskij slovar' [Large economic dictionary], Institut novoj jekonomiki, Moskva, Rossija

5. Kondrat'ev, V (2006), Proektiruem korporativnuju arhitekturu [We design corporate architecture], Jeksmo, Moskva, Rossija

6. Gerchikova, I. (2009), Menedzhment [Management], JuNITI, Moskva, Rossija

7. Hreschak, M. H. (2001), Vnutrishnij ekonomichnyj mekhanizm pidpryiemstva [Іnternal economic mechanism of enterprise], KNEU, Kyiv, Ukraine.

8. Vihanskij, O. (2006) Menedzhment [Management], Jekonomist, Moskva, Rossija

9. Vesnin, V.R. (2007), Menedzhment [Management], Prospekt, Moskva, Rossija

10. Ivanilov, O. (2009), Ekonomika pidpryiemstva [economy of enterprise], Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine

 

Стаття надійшла до редакції 17.12.2014 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"