Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК: 038

 

О. А. Трофимчук,

студент 4-го курсу економічного факультету, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

 

МОДЕРНІЗАЦІЯ – ШЛЯХ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

Зроблено аналіз сучасного стану економіки України та рівня її ефективності. Розкрито проблематику структурно-технологічної відсталості вітчизняної економіки. Визначено основні напрями модернізації вітчизняної економіки, яких повинна дотримуватися державна політика. Показано основні шляхи, способи та інструменти регулювання інвестиційно-інноваційних процесів.

 

The article has reviewed the analysis of Ukraine's current economic situation and its efficiency level. The problem of structural and technological backwardness of the domestic economy has been considered. The main directions of national economy modernization, which should be followed by state policy, have been measured. The fundamental ways, methods and tools regulation of investment and innovation in the economy have been displayed.

 

Ключові слова: модернізація, ефективність, конкурентоспроможність, інновації, державна політика.

 

Keywords: modernization, efficiency, competitiveness, innovation, public policy.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Поверхневий підхід до формування нових ринкових інститутів, руйнівна модель роздержавлення, лобіювання особистих інтересів у владі, не виважена політика антикризового регулювання та багато іншого не дозволили незалежній Україні реалізувати свій потенціал та швидко наблизитись до рівня розвитку провідних країн. Проблеми за роки реформ лише поглибились.

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. У вітчизняній економіці домінують енергоємні і матеріаломісткі виробництва, які є залежними від імпорту ресурсів. Частка продукції соціальної орієнтації становить лише 1/5 від обсягу промислового виробництва [1, с. 239]. Внаслідок недостатнього інвестування в засоби виробництва, спрацювання основних фондів складає близько 60%. Відбувається подальше поглиблення розриву між обсягами інвестицій у регіони України [3].

Впродовж 20 років спостерігається постійне зниження кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю до 13% від загальної кількості (Австрія – 67%, Німеччина – 69%, Данія – 71%, Ірландія – 74%). Як наслідок, питома вага інноваційного продукту становить лише 6,7% (Євросоюз – 60%, Південна Корея – 65%, Японія – 67%, США – 78%) [4].

В Україні енергомісткість ВВП є в 2,5 рази вищою від середньої енергомісткості ВВП у розвинутих країнах, що унеможливлює конкурентну боротьбу вітчизняних виробників, стримує оновлення капіталу, інновації тощо [3]. Саме це є одним із наріжних каменів та тягарем української економіки. За Глобальним індексом конкурентоспроможності 2011-2012 рр. Україна зайняла 82 місце із 142 країн, за якістю інституцій – 141 позиція, за макросередовищем – 112, за розвинутістю товарних ринків – 129, фінансових – 116 [2].

Сьогодні в Україні домінує третій технологічний уклад (чорна металургія, металообробка, легка, деревообробна промисловість тощо), характерний для періоду 1880-1930 рр. За випуском продукції: третій технологічний уклад займає близько 58%, четвертий – 38%, п’ятий – 4%. Щодо фінансування науково-технічних розробок, то 70% становить четвертий технологічний уклад і 23% – п’ятий. Відповідно до інноваційних витрат, 30% їхньої вартості становить третій технологічний уклад, 60% – четвертий, 8,6% – п’ятий [4].

Таким чином, серед найболючіших проблем, пов’язаних із модернізацією та конкурентоспроможністю економіки України є:

  значна структурно-технологічна відсталість, висока зношеність виробничого капіталу та значний рівень енергомісткості ВВП;

  залежність від зовнішніх джерел ресурсів;

  незадовільний стан ринкової інфраструктури та інноваційної системи;

  низький рівень життя та купівельної спроможності населення, а також висока диференціація доходів населення;

  орієнтація на експорт ресурсів та нерозвиненість виробництва для споживчого ринку;

  організаційна недосконалість і низький рівень капіталізації виробництва;

  відкритий доступ іноземної високо конкурентної продукції тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми і на які спирається автор. У вітчизняній науковій літературі із малою періодичністю розкриваються проблеми конкурентоспроможності економіки України та необхідності модернізації. Зокрема варто відмітити таких вчених, як В. Бодров, О. Вільчинський, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Горбатенко, П. Єщенко, Я. Жаліло, О. Кірдіна, В. Мандибура, В. Семиноженко, Л. Федулова, М. Шарко та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття. На сьогодні питання модернізації економіки України залишаються актуальними, оскільки цього вимагають невтішні реалії та тенденції економічних явищ і процесів. Державі потрібно розробити чітку програму інноваційного розвитку, що вимагає визначення концептуальних засад, виділення пріоритетних  напрямків та створення ефективних механізмів стимулювання процесу модернізації. Стаття присвячена окресленню чітких орієнтирів комплексної державної політики модернізації вітчизняної економіки.

Постановка завдання. Метою статті є дослідити проблематику процесу технологічної модернізації економіки України в контексті підвищення її конкурентоспроможності та ефективності, а також вказати на основні напрями державної політики, що має здійснюватися з метою вирішення існуючих проблем даної тематики.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів. Модернізація, як процес удосконалення існуючих систем, методів, процедур та технологій для підвищення їх ефективності та надійності, є одним із важливих напрямків підвищення техніко-економічних показників, посилення інтенсивного розвитку та зростання ефективності виробництва. Цим самим вона сприяє покращенню добробуту населення. В глобальному світі актуальність модернізації економіки додатково підкреслюється необхідністю конкурувати з міжнародними суб’єктами.

В сучасних умовах невід’ємним елементом модернізації економіки є інноваційний розвиток. Варто зазначити, що така важлива для суспільства складова функціонування національної економіки як інноваційно-інвестиційна активність повинна стимулюватися державою. Саме в останній закладений найбільший потенціал рушія прогресу людства.

Існують два напрями державного регулювання інвестиційних, модернізаційних та інноваційних процесів, яких повинні дотримуватися вітчизняні виконавчі структури:

  створення сприятливого середовища (через податкову, бюджетну, амортизаційну, грошово-кредитну політики, систему пільг, санкцій тощо) для їх пожвавлення в національній економіці з боку господарських суб’єктів;

  безпосереднє фінансування та реалізація інноваційних проектів державою (в тому числі створення державних інноваційних структур).

Держава в ролі регулятора економіки має розуміти куди вона прагне, тому вона має ставити перед собою цілі, орієнтири та пріоритети. В СРСР це проявлялося в директивних планах. В сучасних умовах це має відбуватися за допомогою реалізації комплексу стратегій, прогнозування та індикативного планування, розроблених науково-діловими колами. Це не перешкоджатиме самостійності та гнучкості, але водночас консолідує розвиток економіки в єдиний стратегічний напрямок.

Зараз відбувається процес заміщення п’ятого технологічного укладу шостим, що створює для країн, які розвиваються, передумови для технологічного прориву. Випереджаюче освоєння ключового фактора і формування ядра нового технологічного укладу надає нам можливість випередити розвинені країни в структурній перебудові та модернізації економіки, набути бажаної конкурентоспроможності, отримувати інтелектуальну ренту в глобальному масштабі та вивести державу в групу передових. Однак, для цього економіка України потребує проведення системних реформ, зорієнтованих «на випередження». Останнє є можливим лише за наявності розробленої чіткої стратегії розвитку країни, пріоритетом якої є інвестиції в інновації (інвестиції в людину, науку, техніку і технології).

Карл Маркс свого часу писав, що в майбутньому працівники мають оволодіти засобами виробництва. Від образу могутнього комуністичного суспільства лишилися руїни, однак на переломі тисячоліть капіталізм і справді віддав робочому класу найцінніший фактор виробництва – знання. Хоча вищесказаний факт не заважає власникам капіталу інтенсивно використовувати своїх працівників з метою збагачення, але очевидним залишається те, що зростання продуктивності у світі дедалі більше залежатиме від нагромадження людського капіталу та проявлятиметься у підвищенні вкладу економіки знань в економічне зростання. Саме в людині криються безмежні потенційні можливості суспільства і саме на її розвиток повинні спрямовуватися консолідовані зусилля держави та суспільства в цілому. Людина-творець – джерело інноваційного розвитку суспільства, яке для того, щоб воно не висохло, також потребує постійного інвестиційного вливання [2].

Підготовка кадрів вищої кваліфікації є невід’ємною складовою модернізації економіки та потребує зростання рівня фінансування науки (ВНЗ, школи, науково-дослідні інститути, лабораторії, технопарки тощо) та контролю за використанням коштів. Науково-технічні досягнення, інтелектуальна діяльність повинні пропагуватися, що має стимулювати інноваційну творчість.

Високий рівень «відпливу мізків» унеможливлює побудову високотехнологічної економіки, необхідністю постає створення альтернатив еміграції кваліфікованих фахівців з країни. Це можливо лише за формування належних умов в державі за рахунок створення та фінансування державних, а також всебічної підтримки державними органами приватних інноваційно-орієнтованих структур або їх потенційних утворювачів.

Повний спектр технологічних розробок, досліджень та їх реалізації не має жоден регіон, жодна країна світу. Закони вартості та конкуренції дають нам розуміння того, що Україні потрібно спиратися на міжнародну кооперацію та спеціалізацію, вибравши при цьому перспективні ніші та напрями виробництв, відповідно до її ресурсного потенціалу в широкому його розумінні. Важливо виділити пріоритетні напрями розвитку, які в комплексі можуть стати локомотивом для інших галузей, сфер та напрямів. Держава повинна сприяти співробітництву науково-дослідних установ, підприємств та організацій як на міжнародному рівні, так і в середині країни.

Ще одним проявом державного втручання в інноваційні процеси є нормативно-правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності. Насамперед це стосується інтелектуальної та власності взагалі, належна охорона яких є важливим стимулом для інвестування у технологічні розробки. Країни з неадекватним рівнем захисту та охорони власності (перш за все інтелектуальної) не здатні залучити в свою економіку значні обсяги інвестицій і технологічних потоків. Тому постає необхідність специфікації прав власності, чіткості законодавства в даній сфері, спрощення бюрократичного механізму набуття та захисту прав власності, прозорості та простоти ліцензійної та патентної діяльностей тощо.

Поряд з цим постають проблеми удосконалення процедур державної експертизи науково-технічної та інноваційної діяльностей, атестації та реєстрації інноваційних продукції та проектів, розробки та нагляду за дотриманням стандартів, правил та норм, зниження патентного мита тощо.

Бюрократизація державного апарату, як зазначає Дж. Стігліц, є однією із обставин, що зумовлюють систематичні помилки урядового управління економікою [6, с. 33-34]. Тому для стимулювання підприємницької та інвестиційно-інноваційної діяльностей потрібно постійно шукати альтернативи та удосконалювати державну систему управління. Серед напрямів зменшення негативного впливу бюрократії на  процес модернізації  варто виділити необхідність спрощення умов реєстрації та створення нових підприємств і організацій та полегшення умов функціонування вже існуючих.

Необхідним є створення і розвиток ринкових механізмів, інституцій та інфраструктури, що захищають конкурентне середовище та роблять розвиток науки і впровадження її досягнень економічно вигідними, адже інноваційний розвиток не може бути сформованим та забезпечуватися лише централізованим рішенням. Розвиток біржової торгівлі, інвестиційних компаній, страхування, банківського сектору та інших елементів фінансового ринку є дуже вважливим завданням щодо забезпечення належного інвестування, а відповідно і технологічної модернізації економіки України.

На жаль підприємництво в Україні в більшості випадків набуває  «ренто-збиральницького» характеру без інноваційної складової. Ця проблема, перш за все, стосується культури, ідеології та системи мислення представників вітчизняного бізнесу. Останніх в більшості цікавлять короткострокові прибутки, а ніж довгострокова оптимізація господарської діяльності. Підприємству, з низьким рівнем капіталізації прибутку в новітні технології, з часом стає все важче конкурувати і воно починає отримувати все менші і менші прибутки.  В кінцевому результаті, якщо не буде здійснено жодних рятувальних дій, воно збанкрутує. На жаль, мірилом успіху вітчизняної бізнес-еліти дуже часто вважається особисте споживання, а не успішність справи. І тому, при наявності високої зношеності основних засобів, небезпечних умов праці, антисанітарії тощо, власники підприємства дозволяють собі купувати та утримувати дорогі автомобілі, колекції одягу, годинників, будувати «вілли» і т.п. Однак важко змінити спосіб мислення, тому держава необхідно створювати специфічні умови функціонування для спротиву негативним тенденціям.

Для створення сприятливих умов для інвестиційно-іноваційної активності господарських суб’єктів та здійснення державного стимулювання процесу модернізації вітчизняної економіки варто відзначити необхідність використання таких інструментів, як:

  пільгове кредитування;

  створення особливих податкових умов;

  дотації та субсидії;

  система державних закупівель;

  митні пільги та квотування;

  заборони та обмеження;

  амортизаційні норми тощо.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку Нажаль, в силу різних причин реальність далека від ідеальної і тому потребує консолідації зусиль держави, бізнесу та населення з метою вирішення нагальних потреб економіки, одна із яких є необхідність модернізації та підвищення ефективності економіки. Виправлення ситуації можливе лише за виваженої та комплексної політики держави. Як вже зазначалося, жоден суб’єкт економіки не має того рушійного потенціалу, який зосереджує в собі цей інститут. Тому забезпечення стійкого зростання економіки та рівня життя населення України вимагає реалізації соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, системну модернізацію (технологічну, політичну тощо) економіки країни.

На перший план виступає потреба у технологічній модернізації економіки, яка повинна здійснюватися, по-перше, безпосереднім створенням та фінансуванням державою інноваційних проектів та структур. По-друге, повинні створюватися сприятливі умови для інноваційно-інвестиційної діяльності приватними суб’єктами.

Метою державної політики стимулювання процесу модернізації є глибинна трансформація інвестиційно-інноваційних основ функціонування національної економіки. Це має набувати форми виконання наступних завдань:

  удосконалення інституційних умов здійснення господарської діяльності, розвиток фінансового ринку, обмеження монополізму;

  побудова дієвої системи інвестиційних стимулів, посилення інвестиційної та підприємницької активності господарських суб’єктів та населення;

  забезпечення припливу інвестицій у виробничий сектор економіки;

  підвищення частки виробництв із високою доданою вартістю (в першу чергу високотехнологічних);

  підвищення ефективності вітчизняних виробництв, розвиток альтеративної енергетики, зменшення залежності від монопольних джерел ресурсів, налагодження виробництва продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку;

  утворення замкнених циклів виробництва кінцевого продукту;

  раціоналізація розміщення виробництв та забезпечення збалансованого розвитку регіонів України;

  гуманізація, соціальна орієнтованість та екологізація економіки тощо.

Без системного та масового запровадження конкурентоспроможних технологій виробництва, вітчизняна економіка не зможе конкурувати в жорсткому глобальному світі. Нація, що розташується на дні НТП, не матиме майбутнього як в контексті економічного добробуту, так і в контексті політичного суверенітету.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бодров В. Г. Державне регулювання економіки та економічна політика: навч. Посіб. / В. Г. Бодров, О. М. Сафронова, Н. І. Балдич. – К. : Академвидав. – 2010. – 520 с.

2. Вільчинський О.М. Проблеми активізації інноваційного розвитку економіки України [Електронний ресурс] / Вільчинський О.М. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/znpnudps/2011_2/pdf/11vomeou.pdf

3. Єщенко П. Відновлення соціально-економічного розвитку - пріоритет номер один у світі та в Україні / П. Єщенко, А. Арсеєнко // Економіка України. – 2012. – № 1. – С. 36-50

4. Кірдіна О.Г. Обмеження та орієнтири техніко-технологічного розвитку України в умовах глобалізації / О. Кірдіна // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 4, Т. 1. – С. 179-184.

5. Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с.

6. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Дж. Е. Стігліц ; пер. З англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К. : Основи, 1998. – 854 с.

 Стаття надійшла до редакції 18.03.2013 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"