Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 332.36

 

О. С. Дорош,

к. е. н., доцент,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

ПРОСТІР В ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ПЛАНУВАННІ ЯК БАЗИС УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ

 

Обґрунтовано методологію розвитку нової просторової парадигми територіального планування землекористування як базису управління сталим  землекористуванням

 

Grounded methodology of a new spatial paradigm of local land use planning as the basis of sustainable land management.

 

Keywords: space, spatial planning, sustainable land management, planning mechanisms.

 

Ключові слова: простір, територіальне планування, управління сталим землекористуванням,механізми планування.

 

 

Постановка проблеми. Територіальний, соціально-економічний й фізичний простір у взаємодії утворюють певну систему, яка має зворотні зв’язки, як позитивні так і негативні. Це залежить від впливу будь-якого із перелічених складових системи.  

Так, просторовий підхід у територіальному плануванні землекористування, як базис управління сталим землекористуванням, орієнтується на високий рівень комплексності не тільки в оцінках, але й у методах управління процесами перерозподілу земельних ресурсів, які багато в чому вирізняються від сформованих традиційних стереотипів.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Питання просторового розвитку в Україні досліджується досить тривалий період, що дало певний науковий доробок такими науковцями, як: І.К. Бистряков, М.М. Габрель, Ш.І. Ібатуллін, Л.В. Левковська, Г.К. Лоїк, В.В. Пилипів, М.А. Хвесик, та ін. Проте вивчення місця і ролі простору в територіальному плануванні як базису управління сталим землекористуванням, є недостатнім.

Постановка завдання.Науково обґрунтувати просторові підходи до територіального планування і скласти логічно-смислову модель його сутності.

Виклад основного матеріалу. Просторовий підхід дає змогу охопити необхідний обсяг процесів господарського використання земельних ресурсів, досягаючи завдяки цьому прогнозованого підвищення якості управління землекористуванням, а відтак, значного специфічного організаційно-економічного ефекту. Звичайно ж, якщо спиратися тільки на методологію дискретного управління, то досягти такого ефекту, який прихований у сфері систем просторового управління, найчастіше не вдається. Проте із просторово орієнтованих методологічних позицій можливе отримання цього ефекту, що притаманне розвиненим економічним системам.

Це суто теоретичне узагальнення можна простежити на прикладі явищ економічного порядку, таких як еволюція розуміння кластерної стратегії, що будується на центрах ділової активності, а це вже дещо інший динамічний підхід. Або інший приклад просторового бачення проблем територіального розвитку. Є така категорія, як земельний інтерес суб’єкта господарювання [4]. У розвинених економічних системах ця категорія є визначальною в обґрунтуванні різних стратегій розвитку, але у вітчизняній практиці управління земельними ресурсами вона використовується ще недостатньо і потребує інноваційного розвитку. Категорія земельний інтерес є дуже ємкою за суттю і містить чималі можливості щодо вдосконалення системи управління просторами інтересів, які, як відомо, не обмежуються окремими територіями і місцезнаходженням суб’єктів господарювання.

Тільки з позицій просторового мислення можна відчути, що кластерні стратегії базуються на принципах функціонування дренажних систем, які акумулюють капітали на чималих дифузійних економічних просторах і змушують їх ефективно працювати.

Такий підхід загалом відповідає європейській традиції і варто погодитися з тим, що він має неабияке значення у ході пошуку параметрів сталого землекористування. Проте, у вітчизняному економічному мисленні, на жаль, домінує технологічний, а не гуманітарний науковий дискурс.

Зараз характер і модель сталого просторового розвитку визначається набором основних суб’єктів, які беруть участь у господарській діяльності, і типом відносин, що між ними формуються. Це, у свою чергу, визначає впорядкування різноманітних цілей, завдань і основних напрямів розвитку сталого землекористування. Як зазначає М.А. Хвесик та інші [2], варто враховувати, що в умовах вільного просторового розвитку суб’єкти можуть перебувати в різних формах взаємодії: суто ієрархічних, коаліційних, асоціативних. При цьому вони зберігають рівність основних прав. Вибір типу відносин між суб’єктами просторового розвитку впливає на характер організації комунікації між ними, тим самим наповнюючи простір сталого розвитку економічним, соціально-культурним, екологічним, політичним та іншим програмним і проектним змістом. Для України зараз важливо знайти свою специфічну, адекватну сучасним умовам, форму сталого просторового розвитку. Об’єктивна необхідність цього пошуку обумовлена низкою причин, основна з яких пов’язана із загальними системними трансформаціями, які відбуваються в державі й дали поштовх розгортанню спочатку земельних відносин, а потім усієї сукупності господарських відносин у системі землекористування.

Завдяки діяльності людини, пов’язаної  з конкретними цілями, простір має властивості формування, зміни й розвитку. Господарюючий суб’єкт, формуючи свої уявлення про світ завдяки індивідуальному й соціальному досвіду, тим самим вибудовує і його навколишній простір розвитку землекористування. Із набутого економічного, соціального, а також природничо-наукового досвіду розвивається бачення просторового планування.

Економічний простір, його різновиди і специфіка утворюються під впливом саме соціального чинника у його широкому сенсі, який пов’язаний із специфічним соціальним простором і соціальним часом [2]. Крім того, останніми десятиліттями особливо гостро постає проблема формування навколишнього природного простору, але не тільки виходячи з біолого-фізіологічного аспекту проблеми, а також із-за специфічного впливу природного середовища на формування духовних цінностей людства. Отже, значущість екологічної проблеми об'єктивно визначається суб’єктом землекористування через усвідомлення й конструктивну критику способів соціально-економічної організації, яку сформувало суспільство. Відповідно, є очевидним, що до соціального простору долучаються його різновиди, які взаємозалежні між собою і фундаментально можуть впливати один на одного. Більше того, складається ситуація, за якої соціальне, через оволодіння й використання фізичного, починає впливати й на фізичний простір. Проте, говорячи про існування якісно різних форм простору й часу, з переходом від одного типу до іншого потрібно зважати на необхідність зміни й умов їхньої реалізації. Зрозуміло, що економічний, соціальний та екологічний простір нерозривно пов’язані, але їхнє об’єднання відбувається на основі інституціонального середовища.

Суб’єктний підхід до питань формування простору дає змогу розглядати територію адміністративного району чи сільської ради як своєрідний суб’єкт зі своїми земельними інтересами. Але оскільки, згідно з історією і логікою світового економічного розвитку, функціонування економіки є взаємодією різних за рівнем і значущістю господарюючих суб’єктів, то і територія району чи сільської ради як певний господарюючий суб’єкт, може розглядатися як природний елемент суспільного виробництва. Проблема територіальної організації землекористування не є новою. Однак, аби зрозуміти тенденції її розвитку в парадигмі організації економічного простору, доцільно простежити сам процес еволюції регіональної організації землегосподарських систем. Завдяки критичному осмисленню цього еволюційного процесу сільську або міську територію на даному етапі треба, розуміти як територіальне соціально-економічне утворення, підґрунтям якого є просторова організація продуктивних сил, що характеризується єдністю й цілісністю відтворювального процесу, що спирається на власну економічну базу.

Як динамічна система сільські території мають постійно розвиватися з одночасною зміною мети й напрямів розвитку. Це зумовлено тим, що їх стан залежить від багатьох факторів зовнішнього й внутрішнього середовища. Сільські території, як відкрита для обмінів система, постійно взаємодіють із зовнішнім середовищем, але при цьому залишаються орієнтованою на збереження цілісності не тільки окремих виробничих комплексів, але й організованих систем суспільного відтворення.

Територіальний економічний відтворювальний процес – це особливий простір, що охоплює розширене відтворення продуктивних сил території і земельних відносин. Як самостійний суб’єкт землегосподарювання територіальні органи влади сільських територій зацікавлені у постійному комплексному відтворенні факторів виробництва. Проте, для забезпечення пропорційності і нерозривності розвитку всіх факторів виробництва, які б відображали раціональну структуру землегосподарювання, необхідна узгодженість інтересів не тільки окремих господарюючих суб’єктів але і територіальних громад та держави.

Отже, розвиток сільських територій району чи місцевої ради варто розглядати як процес змін комплексного простору з його екологічними, економічними, соціальними, духовними, політичними складовими, які будуть сприяти якісним перетворенням і в остаточному підсумку – поліпшенню умов життя людини. У цьому зв’язку необхідна трансформація всього комплексу економічних, екологічних, земельно-правових, сільськогосподарських та інших відносин у напрямі підвищення їхньої ефективності з урахуванням вимог об’єктивних економічних законів. Саме закони функціонування ринкової економіки покликані максимально повно враховувати специфіку й особливості діяльності територіального економічного простору. У цьому аспекті останній варто розглядати як складову частину цілісної системи просторового планування (рис. 1), в якій функціонує система реально існуючих економічних зв’язків, що постійно розвиваються й поглиблюються у процесі взаємодії, взаємодоповнення й забезпечення економічної доцільності взаємозв’язку господарюючих суб’єктів.

 

 

Рис. 1. Логічно-смислова модель сутності просторового планування

 

Економічний простір будь-якої території характеризується певними особливостями, а саме: він може утворюватися в рамках поєднання різних землеволодінь та землекористувань незалежно від величини їхнього потенціалу, якщо вони поєднані між собою сталим поділом праці, а їхні інтереси в економічних зв’язках збігаються. Йому властиві не тимчасові відносини між господарюючими суб’єктами відповідної території, а певний стан функціонування взаємозалежних господарських структур. Джерела саморозвитку цього простору перебувають в об’єктивно обумовлених протиріччях у середині господарюючих суб’єктів, пов’язаних між собою економічними, екологічними, соціальними та іншими відносинами.

Таким чином, економічний простір відіграє роль цілісної системи взаємодоповнюючих елементів територіального планування землекористування та планування відносин сталого землекористування на певній території, між якими існує стійкий поділ механізмів управління. Економічний простір виражається в сукупності економічних, екологічних, правових та інших відносин, що формуються на основі єдиних правил їхнього регулювання й розвиваються на території, що не має внутрішніх економічних кордонів для переміщення робочої сили, капіталу, товарів і послуг. У такому випадку мета формування економічного простору пов’язується з ефективною територіальною економічною інтеграцією, що базується на взаємному інтересі й рівноправному партнерстві. Основою економічного простору території планування землекористування має стати самостійність товаровиробників як головних суб’єктів економічної діяльності. У державній політиці щодо проведення економічних реформ постійно наголошується на важливості поступової реалізації принципу надання більшої економічної самостійності всім суб’єктам економічного життя країни. Це ще раз підкреслює значення, яке має надаватися вивченню категорії земельний інтерес на відповідній території. Земельний інтерес має відображатися у забезпеченні землею потреб населення регіону, колективів і окремих громадян у результаті чіткого й ефективного здійснення економічних реформ. Земельний інтерес має реалізовуватися шляхом ефективного використання наявних на території регіону земельних та інших природних ресурсів.

Отже, інтереси стають ключовою категорією характеристики тенденцій розвитку сільських територій та обґрунтуванням напрямів трансформації системи регіональних земельних відносин. На основі такого підходу домінуючою діяльністю в управлінні є виявлення і вивчення суб’єктів, носіїв різних економічних, соціальних, екологічних і політичних інтересів, а також визначення перспектив і напрямів формування й трансформації груп інтересів. Цьому аспекту проблеми економісти, які досліджують розвиток економіки землекористування [3], дотепер приділяють недостатньо уваги. В умовах, коли в недалекому минулому земельний інтерес був багато в чому пригнічений, протиріччя не стояли так гостро, як зараз. Сутність земельного інтересу недостатньо досліджена економічною наукою. Однак аналогічні інтереси існують настільки ж об’єктивно, як і групові інтереси трудових колективів підприємств, галузей господарства, відображаючи особливі мотиви і способи дій людей на своїй території. Ці інтереси спрямовані на відтворення факторів життя та праці у регіональній ланці виробничої і соціально-економічної структури суспільства, задоволення матеріальних і духовних потреб жителів регіону за ефективного територіального господарювання].

Якщо категорію земельного інтересу конкретизувати з позицій територіальної спільноти, тобто людей, поєднуваних суспільними відносинами в силу об’єктивних умов їхньої життєдіяльності, то це – усвідомлена необхідна система цілей для всебічної самореалізації спільноти.

Сучасний етап реалізації земельних інтересів характеризується поступовим формуванням цілісних систем територіального самоврядування. Це варто брати до уваги у зв’язку із соціальною переорієнтацією нашої економіки й посиленням впливу демографічного фактора на економічні процеси. Земельний інтерес характеризується складною структурою, компоненти якої мають різний ступінь важливості або пріоритету. Пріоритет деяких напрямів залежить від тісноти їх взаємозв'язку з потребами території. Розглядаючи територіальний простір як систему, що охоплює сукупність диференційованих просторів-підсистем (екологічного, соціального, економічного й іншого видів), є можливість проаналізувати розвиток досліджень у цій галузі.

Процес розвитку всієї системи спрямовується на набуття нового якісного стану та адаптацію до нових умов життєдіяльності, а тому постає необхідність застосування нового управлінського інструментарію, адекватного сучасним потребам у досягненні поставлених цілей. Це зобов’язує територіальні системи у процесі долучення їх до системи міжрегіональних взаємозв’язків реагувати на зовнішні зміни та модернізувати відтворювальні процеси відповідно до нових вимог сучасності.

Оскільки території районів, сільських рад є не просто складовими держави як цілісної системи, але й самостійними системними утвореннями, то у контексті змін зовнішнього середовища, з метою захисту та збереження власної цілісності, вони повинні реалізувати територіальні відтворювальні процеси методами, що узгоджуються з новими умовами життєдіяльності. Це передбачає інноваційний підхід до відтворення у системі сталого землекористування.

У сучасній науковій літературі є багато досліджень щодо значущості місцевої влади, передачі їй додаткових повноважень та джерел фінансування. Незважаючи на те, що немає сумнівів щодо необхідності здійснення децентралізації, фундаментальна значущість цього процесу в Україні ще не зовсім усвідомлюється [2]. Місцева влада вбачає в таких тенденціях перспективи отримання своєрідної автономії, а центральна влада – можливість позбавитися від розв’язання зайвих поточних проблем та перекласти відповідальність на нижчий рівень. При цьому більшість дослідників погоджуються з тим, що на місцях ще не готові відповідати за реалізацію власної соціально-економічної політики розвитку.

Отже, формування нової дослідницької парадигми розвитку територіального планування землекористування є об’єктивною необхідністю, яка обумовлена розвитком і ускладненням міжсуб’єктних земельних відносин. У цих відносинах відбувається поступова зміна базових орієнтирів розвитку, які вимагають методологічного обґрунтування.

Важливо зважати на певні системні особливості і враховувати їх у ході аналізу впливу сучасної суспільної діяльності на процес формування норм інституціонального середовища. По-перше, варто пам’ятати, що в умовах, за висловом Дж. Сороса [1], повсюдного впливу на суспільну свідомість ідей ринкового господарювання, тобто наявності ринкового фундаменталізму, норма не може не зазнавати на собі його впливу й залишатися осторонь. Тому можна досить упевнено стверджувати, що найближчим часом норма буде підпорядковуватись ідеям економічного, екологічного та соціального впорядкування простору, що певною мірою позначиться і на її статусі.

По-друге, оскільки інституціональна норма за суттю є досить складною категорією, з великими інтегративними властивостями, то всередині її переважатиме саме та змістовна частина, яка буде задовольняти індивідуальні економічні запити суб’єктів землекористування, а не ідеології раціональної організації простору як єдиного цілого. Тобто на зміну основного принципу холічності настає принцип мозаїчності організації простору. В такому випадку варто порушувати питання про розвиток нової парадигмальної основи формування норми, орієнтованої на врахування множини інтересів суб’єктів земельних відносин. З нових методологічних позицій, ефект цілісності в освоєнні простору має досягатися засобами вмілого комбінування складових елементів більш низького просторового рівня. Зрозуміло, що в цьому випадку гостро постає теоретична проблема пошуку нового, просторового модуля. Однак це завдання можна розв’язати в рамках уже добре відомих синергетичних підходів.

Із формуванням нових соціально-економічних умов землекористування суттєвим стає управлінська функція норми. Щодо цього необхідно брати за відправну точку філософське осмислення управління як специфічної форми людської діяльності, обумовленої реаліями життя і значущістю процесів трансформації людської особистості. У цьому зв’язку стає зрозумілою вагомість досліджень у сфері проблем муніципальної організації простору життєдіяльності. Умовно кажучи, акцент робиться на периферійний рівень управління, де власне й виявляються проблеми людини. Для України така зміна методології організації простору є досить новою, оскільки у дореформений період домінував дедуктивний підхід – від загального до частини, у той час як зараз, навпаки, індуктивний – від часткового до загального. Нова методологія – це методологія вирішення проблем людини та конкретної територіальної громади. Однак, критично оцінюючи теперішній стан цього питання, варто констатувати, що до управління простором застосовуються підходи, які не відповідають сучасності.

Під муніципальним утворенням треба розуміти міське, сільське поселення, кілька поселень, об’єднаних спільною територією сільської, селищної, міської ради, у межах якого земельні та інші природні ресурси утворюють базові фінансову та ресурсну основу самоврядування, є муніципальна власність, місцевий бюджет, виборні органи місцевого самоврядування, а також самостійна фінансова діяльність, заснована на принципах корпоративної економіки. По суті, муніципальне утворення – це не просто місце спільного проживання людей, а специфічна форма об’єднання громади у систему, що складається з таких  елементів, як економіка, культура, політика, соціальні відносини, екологія і т.д.

Підсумовуючи вищенаведене та дослідження викладені в праці [2], можна виділити низку важливих проблемних обставин. Насамперед це те, що сучасне суспільство саме має розробляти нову філософію організації простору життєдіяльності народу. Без розуміння глибинних процесів трансформації мислення людини, зміни її світоглядних позицій на тлі нових ціннісних орієнтирів свого розвитку практично неможливо сформувати відповідне середовище життєдіяльності, здатне обумовлювати активність і пасіонарність соціуму. У зв’язку з цим виникають ризики збільшення конфліктних ситуацій у системі як суспільних відносин загалом, так і земельних зокрема. Не менш важливою методологічною проблемою є забезпечення процесу адаптації методів освоєння простору до психології співтовариства. Ця істина є досить давньою, але в теперішніх умовах розвитку України вона ще раз нагадує про себе.

Надзвичайно важливим методологічним завданням формування активного простору життєдіяльності залишається пошук об’єктивних основ удосконалення територіального планування землекористування в частині муніципальної облаштованості. Ця проблема, на наш погляд, пов’язана із процесами самоорганізації систем землекористування. Маючи властивості високої інтегративності, простір життєдіяльності миттєво реагує на зміни характеру суспільних відносин. Необхідно вчасно їх помітити й підтримати позитивні тенденції. Загалом же можна констатувати, що в Україні формується новий соціо-еколого-економічний простір розвитку, що необхідно враховувати у процесі територіального планування землекористування.

Нарешті, просторова дослідницька парадигма стимулює пошук комплексної поведінкової норми як основного принципу, який дає змогу виявляти й використовувати приховані системні організаційно-управлінські можливості підвищення ефективності розвитку суспільства в цілому.

Висновки. Просторовий підхід у територіальному плануванні сталого землекористування потрібно розглядати як процес змін комплексного простору з його екологічними, економічними, соціальними, духовними, політичними складовими в сенсі підвищення їх ефективності, підпорядковуючись вимогам об’єктивних економічних законів.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма: Открытое общество в опасности / Пер. с англ. – М.: ИНФРА, 1999. –262 с.

2. Сталий розвиток: світоглядна ідеологія майбутнього: [монографія] / [Хвесик М. А., Бистряков І. К., Левковська Л. В., Пилипів В. В.]; за ред. акад. НААН України М. А. Хвесика. – К.: Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України", 2012. – 454 с.]

3. Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування. Навч. посібник.- К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004.- 542 с.

4. Третяк А.М., Другак В. М. Земельна політика та земельні відносини: соціально-економічні і духовні аспекти розвитку: Монографія. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 186 с.

Стаття надійшла до редакції 19.02.2013 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"