Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК  338.33

 

М. Й. Малік,

д. е. н., проф., акад.,

зав. відділу розвитку підприємництва і кооперації  НААНУ, ННЦ «ІАЕ»

 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА В АГРАРНІЙ СФЕРІ

 

У статті розкриваються актуальні питання підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди та запобігання банкрутства підприємств аграрної сфери шляхом диверсифікації виробництва. Обґрунтовуються можливості мінімізації ризиків та отримання стабільних фінансових результатів сільськогосподарськими підприємствами шляхом диверсифікації діяльності не пов’язаної з основним виробництвом.

 

Article is devoted to the topical issues of production efficiency, economic benefits and prevent bankruptcy agricultural sector by diversifying production. It proves possible to minimize risks and obtaining stable financial results farms through diversification of activities not related to the primary production.

 

Ключові слова: диверсифікація, процеси диверсифікації, аграрна сфера економіки, фактори виробництва

 

 

Актуальність теми дослідження. Економіка аграрного сектору України протягом останніх років характеризується постійним спадом ділової активності товаровиробників, поглибленням економічних диспропорцій, наростанням фінансової і платіжної кризи. Одним із шляхів її вирішення є обрання аграрними підприємствами нового для сільського господарства стратегічного напряму розвитку – диверсифікації виробництва, який не потребує значних капіталовкладень ззовні, але гарантує отримання власних високих кінцевих результатів як для приватного сектору економіки, так і для суспільства в особі держави.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Проблемам підвищення ефективності соціально-економічного розвитку села і виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах присвячені праці А. М. Алексеєвої, В. С. Дієсперова , С.А. Єрохіна , М. Й. Маліка , Ю. М. Осипова. Стосовно диверсифікації, як одного з стратегічних напрямків розвитку підприємств, то це питання розглянуто в працях вітчизняних науковців В.Г. Дудінова, Т.В. Пестрякової, А.Б. Чудакова та зарубіжних – Б. Карлофа, Б. Коласса, Ф. Котлера та інших.[1].

Мета дослідження. Метою дослідження є висвітлення актуальних питань диверсифікації виробництва в аграрній сфері.

Виклад основного матеріалу. Диверсифікація виробництва в агарній сфері  – це розширення номенклатури та асортименту, зміна виду продукції, що виробляється підприємством, освоєння нових видів виробництв для підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди, запобігання банкрутства з урахуванням екологічних та соціальних потреб населення. Досягти мінімізації ризиків та отримати стабільні фінансові результати сільськогосподарське підприємство може шляхом диверсифікації своєї діяльності не пов’язаної з основним виробництвом. Диверсифікація виробництва в сільському господарстві, на відміну від інших галузей економіки, має свої особливості, зумовлені специфікою аграрного виробництва. Ці особливості можна назвати об’єктивними передумовами до застосування диверсифікації: властивості конкретного ґрунту, біологізацію землеробства, розбіжність в цінах на сировину і готову продукцію, що стимулюють власну переробку, сезонність виробництва і використання робочої сили, високі витрати на транспортування продукції, нестабільність господарювання, пов’язану з природними факторами.

Проте, історію диверсифікації виробництва можна уявити собі як просту маніпуляцію товарами та переливання капіталу, де в першу чергу вибір диверсифікації виробництва залежить від фінансового стану підприємства. Найбільшого розвитку диверсифікація набула в 50-х роках, коли вперше проявилося послаблення внутрішніх джерел розвитку та зростання ефективності підприємств за рахунок його виробничої бази. Піонерами, які досліджували диверсифікацію, були американець М. Горт і японець Є. Есінара. М. Горт у 1962 році провів дослідження щодо інтеграції американських компаній. А, Е. Есінава в 1979 році досліджував інтеграцію японських підприємств.

Економічні процеси чи зміни, що відбуваються у суспільстві сьогодні, зокрема диверсифікація виробництва в аграрній сфері, актуалізують питання її ефективного розвитку та ґрунтуються на ряді передумов. Проте вони не завжди є однаковими на різних етапах суспільного розвитку, оскільки залежать від умов існуючого економічного середовища. Тому з часом деякі передумови починають впливати на ті чи інші процеси (зміни) або просто зникає потреба в їх існуванні та визнанні. Враховуючи сучасні умови господарювання в нестабільному економічному середовищі, можна виокремити загальні актуальні питання диверсифікації виробництва в аграрній сфері економіки України, які стосуватимуться будь-яких її напрямків.

Першою передумовою доцільно вважати перехід економіки України від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових економічних відносин. Т. Травіна щодо цього зазначає: “Насамперед перехід до ринкової економіки зумовив переорієнтацію діяльності суб’єктів господарювання з виробничої сфери до маркетингової, опрацювання довготермінових стратегій розвитку з урахуванням ринкових реалій, соціального становища населення. Сільське господарство опинилося в найскладнішій ситуації, а його зайняті – ще більше відстали в матеріальному забезпеченні порівняно з іншими сферами матеріального виробництва” [2, с. 265]. Не в усьому можна погодитись із вищенаведеним трактуванням. Справді, за радянської системи підприємства були, як правило, державною власністю, та одним із найважливіших обов’язків їх керівників вважалось дотримання й виконання (перевиконання) отриманих планів, які складались на основі розробленої довготермінової стратегії розвитку економіки в цілому.

Сьогодні кожен суб’єкт господарювання (чи то фізична, чи юридична особа) відчуває на собі вплив конкуренції, що спонукає його не тільки до пошуку шляхів подальшого ефективного функціонування, але й звичайного виживання. Не є винятком аграрні підприємства та господарства населення. Вони не тільки залишились на низькому рівні матеріально-технічного та грошового забезпечення (найбільшим багатством залишаються тільки чорноземні ґрунти), але й практично не мають можливостей для покращення свого становища. З огляду на стратегічну перспективу саме сільське господарство повинно мати найбільше шансів на ефективне функціонування. Зокрема, для виживання суб’єктам інших галузей економіки необхідно враховувати смаки та вподобання споживачів, але ця проблема не настільки актуальна для сільськогосподарських виробників. Адже продукти харчування завжди були основним засобом існування людей. І відсутність високого попиту на сільськогосподарську продукцію на національному ринку не свідчить про його зниження на міжнародному. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли до наявних проблем розвитку економіки багатьох країн додається питання продовольчої безпеки на різних рівнях (держави, регіону) [3, с. 9]. Але сучасні економічні умови передбачають використання диверсифікації виробництва в сільському господарстві, як одного з методів виживання суб’єктів цієї галузі у нинішніх умовах господарювання. І тільки від подальших дій держави залежить, чи стануть диверсифікаційні зміни в аграрній сфері чинником зростання конкурентоспроможності агроформувань та підсобних господарств і “організаційно-економічним фактором підвищення ефективності виробництва” [4, с. 345].

Другою передумовою диверсифікації виробництва в сільському господарстві можна вважати науково-технічний прогрес (НТП). В “Економічній енциклопедії” зазначається, що диверсифікація “покликана до життя НТР, необхідністю пристосування бізнесу до швидких структурних змін, посиленням конкурентної боротьби” [4, с. 344]. Суб’єктам господарювання аграрного сектора на етапі планування диверсифікаційних змін у власному виробництві необхідно спочатку провести розрахунки щодо їх доцільності та окупності, тобто порівняти всі майбутні витрати з очікуваними доходами. При цьому слід передбачити використання у процесі диверсифікації новітніх науково-технологічних розробок. Адже саме застосування вдосконаленої сільськогосподарської техніки та технології виробництва дасть можливість скоротити витрати на нього. Зокрема, своєчасне виконання сільськогосподарських робіт частково нівелює ризик негативного впливу природно-кліматичних умов на ефективність діяльності, а також при цьому знижує рівень втрат (наприклад, використання новітньої збиральної сільськогосподарської техніки зменшує втрати врожаю тощо). Все це позначається на рентабельності тих чи інших диверсифікаційних змін аграрного виробництва.

Підґрунттям третьої передумови диверсифікації виробництва в сільському господарстві – зміни у психології людей, можна вважати саме перехід української економіки від командно-адміністративної до ринкової системи управління. Адже в цей трансформаційний період люди відчули себе справжніми власниками. Розпаювання сільськогосподарських земель надало їм одночасно права володіння, користування та розпорядження земельними наділами, а також майновими паями. Все це спричинило перелом поглядів українців на свої майбутні перспективи. Зокрема, змінились вимоги до кваліфікації керівників аграрних підприємств, до повноважень яких тепер належить не тільки прийняття самостійних рішень на основі отриманих аналітичних висновків щодо виробничої діяльності, але й розробка стратегії розвитку. Деякі селяни вирішили випробувати себе у підприємництві, й не тільки у сфері сільського господарства. До певної міри це зумовив низький рівень їх життя. Проте тоді й тепер “фермерство в Україні не набуло значного поширення внаслідок відсутності потрібних умов, що пов’язано з глибокою економічною кризою … і в аграрному секторі зокрема” [5, с. 24]. Але значних масштабів набуває розвиток підсобного господарства. Найвагомішою причиною цього явища є можливість поповнення в такий спосіб сімейного бюджету сільських жителів. Зміни у психології людей, зокрема сільських жителів, зумовлюють їх усвідомлення того факту, що саме в сучасних умовах, без достатньої підтримки з боку держави шанс на виживання аграрних підприємств чи господарств населення дає диверсифікація виробництва в сільському господарстві. [5, с. 24] Вона відбувається в сільському господарстві та відбуватиметься завжди. Але кожен із її напрямків матиме своє підґрунтя для виникнення. Тому вищенаведені передумови розвитку диверсифікації виробництва актуалізують основні аспекти розвитку аграрної сфери економіки.

Висновки. Отже, обрання нового для сільського господарства стратегічного напрямку розвитку – диверсифікації виробництва є одним із актуальних питань аграрної сфери економіки. Даний напрямок не потребує значних капіталовкладень ззовні, зокрема – державних, але гарантує отримання власних високих кінцевих результатів як для приватного сектору економіки, так і для суспільства в особі держави. Більш того, диверсифікація аграрного виробництва щільно пов’язана з проблемами забезпечення населення робочими місцями, ефективного використання фінансових ресурсів, охорони навколишнього середовища, що значною мірою залишається предметом теоретичних і методологічних досліджень у галузі суспільного виробництва, яке здійснюється у формі приватного землекористування.

 

Використані літературні джерела

1. Дисертація Маслак Н.Г. «Організаційно-економічний механізм диверсифікації виробництва в селянських (фермерських) господарствах» Дніпропетровський аграрний університет.

2. Травіна Т. Диверсифікація діяльності сільськогоподарських підприємств.// Вісник Львів.держ.ун-ту: Економіка АПК. – 2005.-№2 – 689с.

3. Корінько М.Д. Диверсифікація у вирішенні проблеми продоволочої безпеки.// Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №11 – с.8-11.

4. Економічна енциклопедія: У 3т. – Т.1.-К.:Академія 2000. – 864с.

5. Маслак Н.Г. Ефективність диверсифікації виробництва у селянських (фермерських) господарствах.//Економіка АПК. – 1999р. – №11. – с.24-29.

Стаття надійшла до редакції 04.12.2012р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"