Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 658.589

 

Є. О. Коржов,

начальник бюро перспективного розвитку ПАТ «НКМЗ» м. Краматорськ,

аспірант, Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

 

ПРІОРИТЕТНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

PRIORITY APPROACHES TO ENGINEERING INNOVATION ACTIVITY OF ENTERPRISES

 

Анотація. У статті розглянута і проаналізована інноваційна діяльність промислових підприємств України. окреслені основні інвестиційні передумови реалізації інноваційних проектів на підприємствах України. Виділено основні напрямки розвитку інноваційних видів компаній у сфері промисловості України. Виконано бальну оцінку рівня сформованості окремих параметрів інноваційної діяльності підприємств. Проведено аналіз причин слабкої зацікавленості підприємств в інноваціях.

 Ключові слова: Інновація, інноваційна діяльність, інноваційна активність мотивація, інноваційний проект, інвестиції, промислове підприємство.

 

Аннотация. В статье рассмотрена и проанализирована инновационная деятельность промышленных предприятий Украины. Озвучены основные инвестиционные предпосылки реализации инновационных проектов на предприятиях Украины. Выделены основные направления развития инновационных видов компаний в сфере промышленности Украины. Выполнена балльная оценка уровня сформированности отдельных параметров инновационной деятельности предприятий. Проведен анализ причин слабой заинтересованности предприятий в инновациях.

Ключевые слова: Инновация, инновационная деятельность, инновационная активность, инновационный проект, инвестиции, промышленное предприятие.

 

Annotation. An innovation work at industrial enterprises of Ukraine was considered and analyzed in the article. The main investment presuppositions for realization of innovation projects at enterprises of Ukraine were marked. The main directions of development of innovation kinds of companies were chosen in the field of industry in Ukraine. The score of the level of created individual parameters of innovation work at enterprises was fulfilled. The reasons of weak interest of enterprises in innovations were analyzed.

 Key words: Innovation, innovation work, innovation activity, innovation project, investment, industrial enterprise.

 

 

Конкурентоспроможність країни, її економічна незалежність, успішна інтеграція в розвинені світові системи в сучасних умовах та перспективі неможливі без прискореного інноваційного розвитку. В Україні вже існує усвідомлення пріоритетності інноваційного розвитку в стратегіях держави, регіонів, галузей економіки та виробництва. Багато прагнень, зусиль та дій у напрямку переходу держави на інноваційно активну модель розвитку, на укріплення інноваційного типу економічного зростання, який визначає економічну безпеку країни та її перспективи на світовому індустріальному ринку простежуються тривалий термін з боку законодавчих органів, органів державної та регіональної влади, науковців. Але на практиці Україна дуже мало просунулась у цьому напрямку.

Перспективи розвитку економіки України нерозривно пов’язані з економічним розвитком регіонів, а вибраний країною у дусі сучасних тенденцій всього глобалізованого світу інноваційний тип розвитку економіки обумовлює необхідність підвищення інноваційної активності регіонів. Найбільш ефективним інструментом підтримки конкурентоспроможності національної економіки є національна інноваційна система та її складові - регіональні інноваційні системи.

Велику роль в інноваційному розвитку регіонів відіграють інноваційно активні підприємства. Очевидно, що активізація інноваційної діяльності підприємств набуває принципового значення в контексті здійснення ринкового реформування економіки України, підвищення ефективності господарювання, забезпечення конкурентоспроможності країни. Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності, до того ж для більшості підприємств інновації стають головним фактором розвитку. У зв’язку з цим актуальним є виявлення особливостей, проблем і тенденцій інноваційного розвитку окремих територіальних одиниць, дослідження інноваційної активності промислових підприємств.

Тематиці інноваційного розвитку України та інших країн світу присвячено багато наукових праць вчених, таких як Амоша О., Бубенко П., Будкін В., Гальчинський А., Гусєв В., Кіндзерський Ю., Новицький В., Попова В, Федулова Л., Чухно А., Якубовський М. та ін.

Основною ознакою конкурентоспроможності країни є її здатність генерувати та швидко опановувати наукові, технологічні, продуктові, організаційні інновації. Тому для України набуває актуальності розширення мережі та урегулювання діяльності складових національної інноваційної системи, виділення пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, формування реальних умов для заохочення створення структур, які поєднують науку, вищу освіту, розробки, виробництво і забезпечують можливість реалізації масштабних інноваційних проектів, що являє собою базис сталого розвитку нашої країни. Досліджуючи процеси структурної модернізації промислової політики інноваційного сектора, можна визначити, що потужні господарюючі суб’єкти, які були б здатні ініціювати проведення масштабних структурних змін ще не сформовані. Тому рекомендовано провести інвентаризацію інноваційно активних підприємств, з визначенням їх можливостей до виробництва наукомістких і високотехнологічних видів продукції, які можуть користуватися попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках і забезпечити національну присутність у глобальних науково-технологічних системах.

Це все підтверджує місце України серед інших країн за станом інноваційного розвитку. Частка України у світовому ринку наукомісткої продукції становить усього 0,1%, що в 10 разів нижче, ніж у Росії. У загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 3,2% мають ознаки інноваційної, у той же час як в Євросоюзі цей показник перевищує 60%. У теперішній час 90% виробленої в Україні продукції не має науково-технологічного забезпечення. Кількість заводських наукових установ зменшилась на 25% [1]. Кількість інноваційно активних промислових підприємств у 2010 р. складає лише 13,8% (1462 підприємства) до загальної кількості підприємств, а підприємств у машинобудуванні - 22,2 % (417 підприємств). Витрати на інноваційну діяльність у 2010 р. незначні, вони становили 1 млрд. дол. [2]. Через це приріст ВВП за рахунок упровадження нових технологій в Україні у 2010 р. становив 20%, тоді як у розвинених країнах - від 60 до 90%.

Правове забезпечення інноваційних процесів в Україні має певні переваги та недоліки. За кількістю правових документів, які регулюють інноваційну діяльність, Україна значно просунулась та випередила Росію, яка не визначила в законодавстві особливості та пріоритети інноваційної діяльності, не встановила спеціальні режими інноваційної діяльності.

В Україні таке законодавство існує і представлено воно відповідними законами: «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про інноваційну діяльність» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» тощо. Але значна кількість положень законодавства України, яка визначає та регулює інноваційну діяльність, або не реалізується, або частково реалізується, може призупинятися чи взагалі виключається.

Залишається гострою проблема створення системи фінансової підтримки інноваційно активних підприємств машинобудівної галузі. Відсутній ефективний правовий механізм фінансової підтримки інноваційних процесів та венчурної діяльності. У нинішній час в Україні зареєстровано 10 інвестиційних фондів, із яких 7 – венчурні. Обсяг залученого венчурного капіталу в Україні оцінюється приблизно в 400 млн. дол. США. Але фактично інвестовано не більше 100 млн. дол., що становить менше 2 дол. на душу населення (в країнах ЄС -50-60 дол. США) [1].

Основним стратегічним ресурсом упровадження інноваційно активної моделі розвитку економіки України є люди з їх інтелектуальним, підприємницьким, виробничим потенціалом. Вирішення складної двоєдиної задачи – забезпечення впровадження інноваційної моделі розвитку та створення реальних передумов щодо ефективного використання трудового потенціалу – потребує пошуку та реалізації спільних заходів державних структур і суб’єктів господарювання. Інноваційний тип поведінки є мало поширеним серед працюючого населення України. Досить високий рівень освітнього потенціалу робочої сили мало впливає на інноваційний розвиток, що свідчить про його недостатнє використання.

Враховуючи стан, проблеми та тенденції інноваційного розвитку в Україні, акцентовано увагу було саме на активізацію інноваційної діяльності в промисловості, яка функціонує в межах державного та регіонального регулювання і власних стратегій розвитку. Пошук причин низької інноваційної активності, недієвості правової основи інноваційної діяльності, встановлення кращих умов та можливостей для активізації особистості в інноваційних процесах на етапах формування, використання та розвитку трудового потенціалу, визначення мотивів інноваційної діяльності та пріоритетних напрямів державної політики щодо підвищення конкурентоспроможності промисловості, а також обґрунтування організаційно-економічного механізму інноваційно активного розвитку в промисловості України та в державі визначили гостру потребу пошуку якісних управлінських рішень.

Саме сполучення теоретичних, статистичних і соціологічних узагальнень та аналізу дають можливість здійснити комплексну наукову оцінку проблем і можливостей активізації інноваційної діяльності та її розвитку.

Інноваційна діяльність в України, яка раніше здійснювалася в основному за рахунок централізованих засобів, за роки кризи багато разів скоротилася, що привело до технологічного відставання від розвинених країн, втрати конкурентоспроможності продукції.

Основа підвищення інноваційної активності будується на використанні логічної схеми формування інвестицій, в якій виділяється два рівні можливостей реалізації інноваційного потенціалу:

- Рівень взаємодії підприємництва і сфер, які традиційно є генераторами інноваційних ідей (НДІ, КБ, вузи). На даному рівні здійснюється комерціалізація інновацій і саме на цьому рівні особливо очевидна і «стрімка в часі» віддача від підвищення інноваційної активності.

- Рівень підготовки умов для подальшого зростання інноваційної активності. Цей рівень представлений освітньою базою, яка формує уявлення, мотивацію і стимули до інновацій. Якість і характер отриманої освіти і кваліфікації – важлива складова науково-технічної діяльності будь-якого працівника. Тільки на базі освіти, що поєднує в собі основи фундаментальних наук, спеціальні знання, можлива сьогодні активна участь в технічній творчості, раціоналізаторська і винахідницька діяльність [3].

Розподіл на ці рівні достатньо умовний, але методологічно допустимий. Умовність виявляється в неможливості практичного розмежування інвестицій на позначені рівні, оскільки некоректно розділяти первинність або вторинність освіти, підприємництва та інноваційність. Світовий досвід показує, що ці явища, процеси і сфери не просто співвідносяться між собою, але є взаємодоповнюючими і взаємообумовленими. В той же час методологічна вірність розділення інвестицій на різні рівні зумовлюється необхідністю виділення напрямів, методів і форм державної дії на ці процеси.

Реалізація інноваційного потенціалу на позначених рівнях в першу чергу вимагає збільшення обсягу інвестицій. В той же час, сучасна ситуація в українській економіці така, що відчувається гострий дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для розвитку, у тому числі і інноваційного (табл. 1) [2]. За оцінкою, зробленою з урахуванням паритету купівельної спроможності гривні до долара, потенціал заощаджень реалізується в інвестиціях менш ніж наполовину. Це свідчить про недостатню ефективність моделі інвестиційної діяльності, що склалася в Україні, оскільки ні фондовий ринок, ні банківська система не виконують своїх функцій щодо акумуляції внутрішніх заощаджень і їх трансформації в інвестиції. Незадовільний стан інвестиційної сфери можна пояснити наявністю ряду умов, що склалися.

 

Таблиця 1. Обсяг капітальних інвестицій в України

Рік

Освоєно, всього

Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)

Витрати на інші необоротні матеріальні активи

Витрати, пов’язані з поліпшенням об’єкта (капітальний ремонт)

Інвестиції в нематеріальні активи

Витрати на формування основного стада

у фактичних цінах, млн грн.

2002

46563

37178

704

4065

4223

393

2003

59899

51011

971

6006

1424

487

2004

89314

75714

1786

9221

2146

447

2005

111174

93096

2928

11533

3040

577

2006

148972

125254

2523

15966

4584

645

2007

222679

188486

3454

23645

6389

705

2008

272074

233081

4421

27491

6367

714

2009

192878

163091

4049

18966

5893

879

2010

189061

158977

3786

18352

6985

961

у % до загального обсягу

2002

100,0

79,8

1,5

8,7

9,1

0,9

2003

100,0

85,2

1,6

10,0

2,4

0,8

2004

100,0

84,8

2,0

10,3

2,4

0,5

2005

100,0

83,7

2,6

10,4

2,8

0,5

2006

100,0

84,1

1,7

10,7

3,1

0,4

2007

100,0

84,6

1,6

10,6

2,9

0,3

2008

100,0

85,7

1,6

10,1

2,3

0,3

2009

100,0

84,6

2,1

9,8

3,1

0,5

2010

100,0

84,1

2,0

9,7

3,7

0,5

 

В інвестиційних передумовах реалізації інноваційних проектів підприємств по запропонованому, достатньо скороченому «маршруту» реалізації, повинні проходити всі (або більшість) здійснювані в інноваційних центрах інвестиційні проекти.

В наведеній схемі передбачається постійний розвиток інвестиційно-інноваційної інфраструктури паралельно з реалізацією інвестиційних проектів в інноваційній сфері. Важливо враховувати і те, що державні органи влади, обмежуючи діяльність центрів з розвитку інноваційної сфери виключно діяльністю у напрямі ефективного розвитку інноваційної сфери, при цьому надають для реорганізації, реконструкції або створення і будівництва нових об’єктів інноваційно-інвестиційного призначення вже існуючі приміщення, устаткування, інфраструктуру, землю. Сформовані таким чином нові об’єкти інноваційної сфери при істотних капітальних вкладеннях будуть ефективні і стануть джерелами реінвестицій для центрів по розвитку інноваційної діяльності.

Взаємодія всіх блоків схеми інвестиційного забезпечення інноваційних проектів здійснюється на загальній основі і у вказаній послідовності здійснення заходів і економіко-організаційних подій в процесі управління інноваціями. У зв’язку з цим відзначимо, що становлення цивілізованих відносин учасників ринку інвестиційно-інноваційних послуг, припускає спрямованість дій, що активізують підприємницьку діяльність нових організаційно-правових структур інноваційної сфери, які становлять недержавний сектор економіки.

Пасивність держави як інвестора багато в чому визначається відсутністю засобів на державне фінансування. Частка державного бюджету в загальному обсязі інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування в економіку у 2009 році склала 6,5%, у 2010 році – 6,8%. Порівняння навіть цих значень показує, що держава має низьку «присутність» на інвестиційному полі. Поліпшення наповнюваності бюджету останнім часом принципово не міняє ситуації, оскільки згідно інвестиційній комплексній програмі, велика частина державних інвестицій буде направлена на соціальні цілі. Це можна виправдати украй низьким життєвим рівнем населення, але очевидно, що рішення проблеми інноваційного розвитку відкладається на майбутні періоди. Відмітимо, що така недалекоглядність приведе до ще більшого загострення соціальних проблем [4].

Власні кошти підприємств продовжують залишатися основним джерелом фінансових вкладень у розвиток. На частку промислових підприємств доводиться близько 100% всього обсягу інвестицій. Не дивлячись на різке зниження прибутковості фінансового сектора економіки, масштабного переміщення грошових коштів в реальний сектор не спостерігається, і підприємства продовжують випробовувати гострий брак фінансових ресурсів, особливо довгострокових, на інвестиційні цілі (табл. 2).

 

Таблиця 2. Джерела фінансування капітальних інвестицій

Показники

2009

2010

млн, грн.

у %

до загального обсягу

млн, грн.

у %

до загального обсягу

Всього

192878

100,0

189061

100,0

у т.ч. за рахунок:

коштів державного бюджету

8361

4,33

10952

5,79

коштів місцевих бюджетів

5914

3,07

6368

3,37

власних коштів підприємств та організацій

127435

66,07

114964

60,81

коштів іноземних інвесторів

8209

4,26

4068

2,15

коштів населення на індивідуальне житлове будівництво

10298

5,34

20830

11,02

кредитів банків та інших позик

25587

13,27

23336

12,34

інших джерел фінансування

7074

3,67

8543

4,52

 

Іноземні інвестиції, особливо прямі, стримуються малопривабливим господарським середовищем, а також нерозвиненістю ринкової і фінансової інфраструктури [5]. У 2010 році накопичені портфельні інвестиції в українські акції істотно скоротилися, а капітальні інвестиції хоч і збільшились на 2,16 млрд грн., проте в структурі загального фінансування навіть зменшились на 0,1%.

Комерційні банки обмежують свою інвестиційну діяльність головним чином короткостроковими кредитами, уникають фінансувати будівництво і промислове виробництво. Якщо банки і пов'язують себе з реальним виробництвом, то у багатьох випадках не в цілях його модернізації, а щоб використовувати систему участі в контролі за фінансовими потоками підприємств, в привласненні їх відтворювальних ресурсів.

Частка кредитів банків в структурі інвестицій в реальний сектор не перевищує
2,5–3%. У ситуації відсутності інших значущих зовнішніх джерел фінансування (акціонерний капітал в українських умовах також не є альтернативою кредиту), такі цифри демонструють знижений інтерес банківських структур до промислового виробництва. А якщо врахувати, що основна маса виданих кредитів прямує в експортні галузі, то ситуацію з кредитуванням реального сектора економіки можна охарактеризувати як катастрофічну.

В українських умовах існують щонайменше дві суспільні потреби: трансформація заощаджень населення в пасиви фінансових інститутів і одночасне формування загальноекономічної спрямованості цих фондів в реальний сектор економіки для реалізації інноваційної функції. З вищевикладеного виходить, що центром трансформації є інститути мобілізації і розподілу інвестиційних ресурсів [6]. Тому система заходів, направлених на посилення інвестиційної активності будується принаймні за трьома напрямками:

-   залучення коштів населення в банківські та інші фінансові структури;

-   створення непрямих умов для розширення інвестиційно-інноваційного поля фінансових структур;

-   створення конкурентного середовища у фінансовій сфері.

Інноваційна діяльність в України, яка раніше здійснювалася в основному за рахунок централізованих засобів, за роки кризи багато разів скоротилася, що привело до технологічного відставання від розвинених країн, втраті конкурентоспроможності продукції.

Для стимулювання розвитку інноваційної діяльності в країни жодного разу не були запроваджені такі бюджетні програми: Фінансова підтримка суб’єктів інноваційної діяльності; Фінансування інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави та не були передбачені на ці цілі необхідні обсяги видатків, - що свідчить про недостатнє економічне стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

Суттєвим фінансовим джерелом підтримки та розвитку інноваційної сфери стає приватний капітал. У зв’язку з цим актуальним є питання залучення недержавних коштів у сферу інновацій.

Проблему нарощування інноваційного потенціалу промислових підприємств слід розглядати двояко: як здатність забезпечити оновлення і підвищення споживчих властивостей продукції, яка випускається, та як створення виключних можливостей щодо її виробництва. Практичне вирішення цієї багатопланової задачі зумовлюється наявністю та розвитком таких складових інноваційного потенціалу промислового підприємства, як інтелектуальна власність (патенти, ліцензії тощо); наукові працівники, наукові школи; висококваліфіковані кадри, їх мотивація; науково-дослідні, конструкторські підрозділи; інформаційно-комунікаційна система; науково-дослідне обладнання, матеріально-технічне забезпечення; рівень інноваційного менеджменту; фінансове забезпечення інновацій.

Досягнення світового технологічного рівня та міжнародної конкурентоспроможності об'єктивно обумовлює необхідність стратегічного підходу до інноваційної діяльності з метою її орієнтації на випередження своїх конкурентів та отримання довгострокових переваг на світовому ринку інноваційної продукції. Розвиток бізнесу у напрямку створення майбутнього ринку збуту, передбачення потенційних інтересів споживачів продукції, установлення з ними взаємовигідних довгострокових відносин - саме такий підхід є характерним для зарубіжних компаній, які досягли успіху в бізнесі, і тільки такий підхід є адекватним сучасним глобальним перетворенням у світо-господарській системі [1]. Вирішення надзвичайно складних задач потребує поширення в країні фірм, в яких НДДКР виконуються на постійній основі, тобто стратегічно активних інноваторів. У базових галузях промисловості доцільно розвивати саме такий вид компаній, як стратегічно активні інноватори (табл. 3).

Особливо такий підхід стосується машинобудівної галузі промисловості, в рамках якої, доцільно розвивати переважно компанії – стратегічно активні інноватори. Продукція машинобудування є одним із ключових факторів упровадження досягнень науково-технічного прогресу, як у сфері виробництва, так і споживання, й ефективність діяльності машинобудівних підприємств фактично визначає можливості підвищення конкурентоспроможності вітчизняних суб'єктів господарювання на світовому ринку. Поширення у машинобудівному комплексі країни та інших галузях промисловості підприємств – стратегічно активних інноваторів дасть змогу Україні відмовитися від таких стратегій інноваційного розвитку, як стратегія перенесення і стратегія запозичення, та реально перейти до реалізації стратегії нарощування, яка полягає в тому, що використовується власний науково-технічний потенціал, забезпечується інтеграція фундаментальної та прикладної науки, досягається ефективне використання результатів наукових досліджень щодо розвитку виробництва та розширення можливостей життєзабезпечення різних соціальних груп населення. Концепція управління промисловим комплексом якої опирається на імпортну техніку і технологію, незмінно опиниться не тільки у залежності від промислово розвинених країн, але й ніколи не досягне їх рівня [7, 8]. Необхідно віддати перевагу розвитку стратегічно активних інноваторів також у металургії та обробці металу, хімічній та нафтохімічній промисловості, у виробництві електроенергії. Для інших галузей прийнятним є розвиток періодичних інноваторів.

 

Таблиця 3. Напрями розвитку інноваційних видів компаній у галузях промисловості України, %

Галузі промисловості

Стратегічно

активні

 інноватори

Періодичні інноватори

Технологічні модифікатори

Технологічні послідовники

Металургія та обробка металу

54,7

32,9

27,7

16,1

Машинобудування

81

23,4

21,9

10,2

Виробництво та розподіл електроенергії, газу, води

43,8

29,9

35

19

Хімічна та нафтохімічна

46,7

41,6

27

17,5

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки

28,5

45,3

37,2

21,2

Добувна

27,7

41,3

34,3

24,5

Харчова та переробна

22,6

41,3

44,5

28,5

Легка

19

39,4

40,2

29,9

 

Таким чином, дані офіційної статистики дають підставу стверджувати, що для забезпечення інноваційно активного зростання промислового комплексу країни, досягнення його конкурентоспроможності на світовому індустріальному ринку домінуючим повинен стати шлях розвитку, який базується на використанні стратегії технологічного прориву, нарощування інноваційного потенціалу підприємств, оскільки ефективність та конкурентоспроможність національної економіки формується насамперед на мікрорівні. Практичне вирішення цієї задачі рішучою мірою залежить від поширення в промисловості підприємств, які функціонують як стратегічно активні інноватори.

Забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є одним з базисних напрямів державної політики забезпечення національної безпеки. Інноваційна модель розвитку як ключовий чинник забезпечення конкурентоспроможності національної економіки потребує відповідних умов щодо розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств.

Інноваційний процес визначається інноваційними факторами, які необхідні для його здійснення, а також інноваційним менеджментом, який ув'язує інноваційні фактори та діє у цих конкретних умовах і у конкретному середовищі. Основні показники інноваційної діяльності підприємств сформовані на низькому рівні (табл. 4).

Розрахунок середнього бала (за 5-бальною шкалою) дав змогу порівняти рівень сформованості окремих параметрів інноваційної діяльності підприємств, що наглядно представлено на рисунку 1.

 

Таблиця 4. Показники інноваційної діяльності на рівні підприємства, %

Показники

Дуже низький

Низький

Середній

Високий

Дуже

високий

Середній бал

Генерація нових знань, ідей

6,3

17,7

38

30,4

7,6

3,15

Передача, використання знань

7,6

20,3

45,6

22,7

3,8

2,95

Продуктивність інновацій

9,1

22,1

45,5

19,5

3,9

2,87

Кадри для інновацій

6,5

18,2

41,7

26

7,8

3,1

Фінансування інновацій

30,4

30,4

27,9

8,9

2,5

2,22

Витрати на НДДКР

21,3

36

32

6,7

4

2,36

Розвиток ринку інновацій

28,8

46,6

17,8

5,5

1,4

2

Кількість патентів

24,3

31,4

35,7

8,6

-

2,28

Обсяг високотехнологічного
виробництва

31,9

24,6

26,1

14,5

2,9

2,32

 

Рис. 1. Бальна оцінка рівня сформованості окремих параметрів інноваційної

діяльності підприємств

 

Отже, можна зробити висновок, що рівень ключових складових елементів активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств не сприяє повною мірою її розвитку. Внаслідок цього стримується впровадження фундаментальних базових інновацій, які можуть радикально поліпшити позиції країни щодо її конкурентоспроможності на світовому рівні.

Значний вплив на активізацію інноваційної діяльності має інноваційний клімат, який склався на рівні підприємств.

Статистичні дані свідчать, що кількість підприємств, які впроваджують інновації, скорочується. Якщо, за даними Держкомстату, у 1995 р. кількість промислових підприємств, які впроваджували технологічні інновації, складала 22,9% у загальній їх чисельності, то у 1998 р. кількість таких підприємств понизилася до 15,1%, а у 1999 р. - до 13,5%. У 2000-2002 pp. відбулися деякі позитивні зміни у цій сфері діяльності - частка підприємств, які впроваджували технологічні інновації, склала відповідно 14,8, 14,3 та 14,6%. Однак починаючи з 2003 р. кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю, безперервно та суттєво скорочується: у 2004 р. їх питома вага у загальній кількості промислових підприємств склала 13,7%, а у 2010 р. -11,9%. Таким чином, можна констатувати, що понад 90% вітчизняних підприємств у теперішній час взагалі не впроваджують інноваційну діяльність [2].

Для порівняння відзначимо, що серед країн ЄС мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія - 26% і Греція - 29%. У порівнянні з країнами - лідерами у цій сфері, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%), Ірландія (74%), розрив із рівнем інноваційної діяльності в Україні складає 304 рази [10].

Показники низької інноваційної активності вітчизняних промислових підприємств представлені у табл. 5, що у свою чергу, обумовлює незначну частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості. Наукомісткість виробництва промислової продукції у 2010 р. дуже низька і складає лише 3,2%, а обсяг принципово нової продукції 1% [2].

 

Таблиця 5. Частка інноваційної продукції у загальному обсягу реалізованої продукції в Україні

          Рік

Показник

2000

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Обсяг
реалізованої
промислової
продукції

млн.грн.

182700

289100

400800

468600

551700

717100

917000

806630

1067140

Обсяг
реалізованої
інноваційної
продукції

млн.грн.

12148

12882

18784

24995

30893

40188

45830

31432

33698

частка

%

6,65

4,46

4,69

5,33

5,60

5,60

5,00

3,90

3,16

у т. ч.
принципово
нової продукції

млн.грн.

3814

5641

9542

10755

18195

22306

14689

8512

10995

частка

%

2,09

1,95

2,38

2,30

3,30

3,11

1,60

1,06

1,03

 

Аналіз причин слабкої зацікавленості підприємств в інноваціях показує, що на перші 4 місця виходять матеріальні фактори. Перш за все це високий економічний ризик, що супроводжує великі інновації (62%). Цей ризик особливо відчутний за умов дефіциту власних коштів на реалізацію великих проектів (60,6%), значні витрати на нововведення, тривалий термін окупності (56,2%о). Підприємства не відчувають фінансової підтримки з боку держави (47,5%).

Другу групу причин, які мають меншу значущість, складає кадрове забезпечення інновацій. Серед них нестача кваліфікованого, інноваційно-активного персоналу (32,1%), низький рівень інноваційної культури керівників (32,1%), нерозуміння керівниками основних чинників успішного розвитку та конкурентоспроможності сучасних підприємств (24,8%), сюди ж можна віднести інертність і консерватизм перших керівників (19%).

Третя група причин пов'язана з недостатньою організаційною підтримкою інновацій на підприємстві (елементи інноваційної інфраструктури). До таких відносяться: відсутність на підприємствах наукової, конструкторської бази, дослідних виробництв (24,1%), нестача інформації про нові технології, попит на інновації (19,7%), низький рівень технічної експертизи (11%), відсутність можливості кооперації з іншими підприємствами і організаціями (2,9%).

П’ята група причин пов’язана з наступним питанням, що інновації сьогодні не впливають на успішність підприємств (19%). Тиск із боку іноземних фірм, що пропонують свою техніку і устаткування, впливає на причини слабкої зацікавленості підприємств, на думку (22,6%) опитаних.

Тому зовсім не випадково, що можливість успішно займатися інноваціями в Україні мають, по-перше, великі підприємства (констатувало 69% фахівців), по-друге, підприємства й організації, що мають зв'язки з іноземцями (59,8%). Саме ці підприємства мають більші фінансові та організаційні можливості для інноваційної діяльності. Лише 39,4% експертів вважають, що визнані наукові школи мають можливість успішно займатись інноваціями. Малі та середні підприємства мають значно менше можливостей щодо розвитку інноваційної діяльності. Крім того таку можливість мають спритні ділки від науки (17,5%) та усі, хто має впливового заступника (22,6%). При цьому незалежні талановиті автори відчувають значні труднощі щодо успішного заняття інноваціями - їх можливість оцінюється, як низькі (8%).

 

ВИСНОВКИ

Світовий досвід свідчить про значну роль малого бізнесу в інноваційному розвитку за умови співробітництва малого та середнього бізнесу, участі у цьому процесі окремих дослідників та розробників для виведення результатів інновації на рівень упровадження. Згідно з даними Європейського Інноваційного Таблоїда, інноваційне співробітництво малих та середніх підприємств найкраще розвивається у Фінляндії - найконкурентоспроможній країні світу. Але, вітчизняні рисі та середні підприємства в інноваційному співробітництві поки що не зацікавлені. Таке співробітництво як малим, так і середнім підприємствам не потрібно; ряд фахівців вважають, що це обумовлено дефіцитом власних коштів для реалізації інновацій; для такого співробітництва немає економічних засад; пояснюється низький рівень співробітництва тим, що малий бізнес в Україні проходить фазу становлення, а також що відсутня інноваційна інфраструктура. Отже, в Україні стоїть актуальне завдання стимулювання інноваційного співробітництва підприємств та створення для цього необхідних умов.

Запровадження ефективної системи стимулювання розвитку малого і середнього інноваційного підприємництва та вдосконалення інституційно-правового забезпечення інноваційного розвитку, що могло б значно знизити рівень ризику та нестабільності підприємницької діяльності, сприятиме підвищенню прошарку інноваційно-орієнтованих підприємств та їх впливу на активізацію інноваційної діяльності.

На промислових підприємствах України, пріоритетними видами інноваційної діяльності були: освоєння випуску нової продукції; запровадження нової технології; наукові розробки; освоєння нових ринків збуту; розробка принципово нової продукції. На підприємствах здійснювалися також раціоналізаторські пропозиції; винаходи та інші види інноваційної діяльності.

 

Література

1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землякін та ін.. /НАН України. Ін-т економіки промисловості. – Донецьк, 2007. 328 с.

2. Статистичний щорічник України за 2010 рік / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Видав-во ТОВ «Август Трейд», 2011. – 560 с.

3. Інвестиційна та інноваційна діяльність / [Кузьмін О.Є., Князь С.В., Тувакова Н.В., Кузнєцова А.Я.]: Монографія / За наук. ред. проф., д-ра екон. наук О.Є. Кузьміна. – Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 233 с.

4. Касич А.О. Вплив бюджетно-податкової політики на інноваційно-інвестиційну активність підприємств / А.О. Касич // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 11. – С. 144−151.

5. Лазебник Л.Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні / Л.Л. Лазебник // Фінанси України. – 1997. – № 4. – С. 82 – 88.

6. Данилишин Б.М. Інвестиційна політика в Україні: Монографія / Данилишин Б.М., Корецький М.Х., Дацій О.І. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2006. – 292 с.

7. Панков В.А. Управление стоимостью наукоемкого машиностроительного предприятия: теория и практика – К.: Наук. думка, 2003. 442 с.

8. Жаліло Я.А. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я.А. Жаліло, С.І. Арієреєв, Я.Б. Базилюк та ін.. – К.: НІСД, 2006. 120 с.

 Стаття надійшла до редакції 14.09.2012 р.

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"