Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК: 351:328.185

 

Н. П. Нелезенко,

аспірант кафедри управління суспільним розвитком

Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ

 

КОРУПЦІЯ В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

N. P. Nelezenko,

postgraduate student of the department  of public development

of the National Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine, Kiev

 

CORRUPTION IN POST-INDUSTRIAL SOCIETY

 

У статті розглянуто проблему поширення корупції в постіндустріальну добу розвитку суспільства.

 

The paper considers the problem of corruption expansion in nowadays post-industrial society.

 

Ключові слова: державне управління, бюрократична корупція, політична корупція, постіндустріальне суcпільство.

 

Keywords: public administration, bureaucratic corruption, political corruption, post-industrial society.

 

 

Постановка проблеми. Проблема поширення корупції в постіндустріальну добу розвитку суспільства усе більше привертає увагу науковців. Її зазвичай інтерпретують як негативне явище у сфері державного управління, як деструктивний фактор громадського життя, що перешкоджає процесам державотворення, розвитку демократичних засад управління суспільством. Зокрема, рівень її поширеності в Україні дозволяє стверджувати, що корупція в контексті її аналізу як соціальна загроза суспільству й державі повинна сьогодні стати предметом широкого наукового дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найвідомішими представниками теорії постіндустріального суспільства є Д.Белл, З. Бжезинський, Е. Тоффлер, А.Турен, Ж.Фурастьє, та інші. Питанням боротьби з корупцією присвячено багато досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців: Ф. Абрамов, Ю. Антонян, В. Зеленецкий, Д. Казымбетова, І. Керницька, А. Михненко, М. Мельник, О. Умрихін, Дела Порта Д., Ю. Привалов, О. Соснін, С. Братель та інших. Водночас, потребує додаткового дослідження розвиток корупції в постіндустріальному суспільстві.

Формулювання цілей статті: розглянути розвиток корупції в постіндустріальну добу розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному індустріальному суспільству. Трьома основними структурними елементами постіндустріального суспільства, є університети, наукові інститути та дослідницькі організації. На базі цих структур формуються соціальні відносини, а влада зосереджується в руках учених [7, С.457-459]. В постіндустріальному суспільстві панує – “меритократія” – це “нова еліта”, яка складається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у виробництві, а й у політиці. На думку Белла [4, С.956], найважливішим недоліком цієї теорії є відсутність чіткого розмежування технократів, пов'язаних з функцією знань, і технократів, пов'язаних з функцією влади.

У 70-ті роки індустріальні країни вступили в етап розвитку, який веде їх до формування нового типу суспільства, яке все частіше визначають як постіндустріальне або інформаційне. Але разом з тим, поступ людства поставив на порядок денний низку проблем, які зачіпають долю всієї людської цивілізації і кожної людини окремо. До їх числа відносяться: екологічні, соціальні, політичні, економічні, духовні.

Основним принципом розподілу в новому суспільстві є принцип “рівності результату”, згідно з яким результати активності талановитих учених є суспільним надбанням і мають бути доступними для всіх. Але, навіть за розвитку суспільства за принципом рівності результату формуються і функціонують відносини з приводу привласнення результатів діяльності вчених, інтелектуальної власності, корупції [7, С.457-459].

Необхідно відзначити, що корупція має свій вплив практично на всі сфери взаємовідносин сучасного суспільства, внаслідок цього корупція досліджується не лише економістами, але й дослідниками в галузі права, філософії, соціології тощо. Тому розробка ефективних заходів боротьби з корупцією можлива лише за умови застосування міждисциплінарного підходу.

Поняття та сутність корупції пояснює головним чином юридична література. В ній існує багато визначень того, що і як слід вважати корупцією. Серед офіційних трактувань корупції є визначення, яке наведене в матеріалах ООН: Зловживання владою з метою отримання особистої вигоди. Дуже змістовне трактування, яке певною мірою долає уявлення про корупцію як просте хабарництво за елементарні послуги чи дозволи. Воно дає уяву про суть корупції і там, де сьогодні, скажімо, відбувається написання патентів, наукових статей і дисертацій в підлеглих наукових закладах для потреб створення їм іміджу високоосвічених людей, доступ їх дітей до престижних вітчизняних і закордонних вишів…[8, С.6-7].

На думку фахівців, які досліджують проблеми корупції, ефективність боротьби з нею залежить від чотирьох головних складових: 1) наявності належної правової бази антикорупційного спрямування; 2) ефективного і повного її застосування; 3) розвитку системи громадського контролю та формування антикорупційної громадської свідомості; 4) організаційно-управлінського забезпечення антикорупційної діяльності [2, С.45-49]. На думку автора, потрібно додати ще одну важливу складову – політичну волю для впровадження всіх попередніх складових.

Саме існування ринку корупційних послуг обумовлено наявністю держави та її намаганням регулювати різні сфери суспільного життя. Таким чином, під час аналізу причин виникнення корупції та пошуку заходів боротьби з нею постає необхідність дослідження як економічних, так і політичних інститутів. [1, С.143]. Між тим жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету до корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначається ставленням до неї держави і суспільства.

Отже, термін корупція найчастіше застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства [8, С.6-7].

Корупція здійснюється правлячою елітою для захоплення і утримання влади, нейтралізації конкурентів шляхом зовні легітимного, а фактично незаконного заволодіння державними ресурсами для їх використання на власні цілі. Форми такої корупції: лобізм, протекціонізм, вигідне призначення на державні посади, інвестування комерційних структур за рахунок держбюджету, керівництво держчиновниками комерційними структурами через призначення в них своїх родичів, близьких, створення акціонерних компаній на базі державних підприємств, надання пільг, переваг, виключень із загальних правил фірм і компаній, переведення держмайна в акціонерні товариства, келійне проведення приватизації (прикладом може бути приватизація Криворіжсталі), фіктивне банкрутство, навчання дітей за кордоном за рахунок спонсорів тощо. [6, С.7].

Тема корупції в цілому та політичної корупції зокрема набула особливої актуальності в міжнародному порядку денному в 1990-х роках – як відповідь на її поширення та руйнівні економічні й політичні наслідки. В цей час проблемами протидії корупції почали активно опікуватися міжнародні та регіональні об’єднання (Організація Об’єднаних Націй, Європейський Союз, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку, Організація американських держав, Африканський Союз та ін.), був започаткований процес розробки відповідних міжнародно-правових документів, створювалися спеціальні антикорупційні організації різного статусу. Вважається, що політична корупція притаманна переважно країнам, що розвиваються. Проте, гучні скандали, що час від часу виникають у розвинутих країнах з усталеними демократичними режимами, свідчать, що вони також не мають стійкого імунітету проти політичної корупції [5, С.16].

Головним критерієм розмежування політичної і бюрократичної видів корупції є їх місце у процесі вироблення та реалізації політики. Вважається, що політична корупція притаманна стадії вироблення політики (прийняття політичних рішень, створення “правил гри”), тоді як бюрократична (“звичайна”, “дрібна”) – стадії імплементації політики (реалізації відповідних рішень). Запровадження цього критерію зумовлюється відмінностями в характері політичних (нормотворча діяльність) і бюрократичних  (адміністративно-розпорядницька діяльність) функцій. Водночас, це розмежування не є досить чітким, зважаючи на проблематичність розмежування між політичними та адміністративними функціями в цілому, а в українських реаліях – з огляду на відсутність чіткого законодавчого розрізнення політичних та адміністративних посад і можливість поєднання політичних та адміністративних функцій в обов’язках однієї посадової особи (що є нормальною практикою для посадових осіб вищого рівня).

Вибуховий процес прийняття законодавчих актів перших років незалежності на тлі відсутності традицій і парадигм цінностей розвитку державності, суспільства і незалежного державного устрою, обмеженість на той час можливостей вітчизняної юридичної науки і практики знівечили ідею розбудови в Україні засад постіндустріального суспільства. Спроба перебудови окремих галузей економіки коштувала Україні втрати віри в дієздатність і не корумпованість влади. Корупція набула у нас ознак особливого механізму перерозподілу всього національного багатства внаслідок недосконалості законодавства саме на тлі процесів зламу традицій економічного та політичного життя.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть поруч з самими одіозними державами Африки. Її рейтинг з року в рік не стає кращим. Останнім часом проблему подолання корупції особливо загострено, оскільки подальший розвиток української державності, модернізація та інноваційний розвиток України стали майже неможливі без заходів протидії корупції. Вона роз’їдає наше суспільство, та робить неефективною всю систему засобів державного управління, вимагаючи сьогодні змістовного перегляду всієї нормативно-правової бази управління країною і відсторонення чиновництва від системи політичного управління країною[8, С.6-7].

Можна сказати, що відсутність дієвих законів протидії корупції склалася у нас в умовах загальної, майже тотальної, утаємниченості в діях владних структур. На відміну від суспільств із розвиненою демократією, відкритість дій влади не стала у нас постулатом, який має набувати ознак конституційних принципів. Прозорість управління і дій всюди в світі стримують чиновництво, скорочуючи їх корупційні можливості. Аксіомою є те, що чим більш прозорим є управлінський процес, тим більше можливостей для участі в ньому інститутів громадянського суспільства, тим простіше уникнути невиправданих, із корупційними властивостями відхилень, дій можновладців. Держави, в яких досягають сформованості механізмів інформаційної відкритості влади, її публічності та звітності стають менше корумпованими, оскільки нові інформаційні технології дозволяють кожному громадянинові контролювати дії політиків і можновладців, перетворювати доступну йому інформацію в таку, яка має соціальне значення, виробляючи інформаційні продукти, які потрібні для роботи влади.

Сьогодні, оглядаючи проблематику відкритості дій влади і співвідносячи її дії щодо модернізації та організації інноваційного розвитку України, варто визнати і оцінити прорахунки в інформаційному законодавстві, яке є запорукою сталого розвитку країни в умовах постіндустріальної доби. Інформацію слід розглядати як ресурс, який ми виробляємо для національного розвитку, тобто в координатах виключно проблем національних інтересів і безпеки, а також потреб владних структур.

Україна вже має негативний досвід, коли, зазнавши суттєвого впливу з боку провідних країн світу, в яких роль енергії, роботи і капіталу, як факторів економічного розвитку, наприкінці 50-х років, поступилася зростаючій ролі і вагомості нематеріальних активів та інвестицій (до них, як відомо, належать, перш за все, наукові знання та інформація в складній комбінації з системою освіти та професійної підготовки фахівців та управлінців). Ми не змогли ефективно відгукнутися своєю юридичною наукою та практикою і реалізувати можливості інформаційного потенціалу, який існував в Україні, для унеможливлення чиновництвом корупційних дій. Зокрема, не змогли ефективно провести конверсію науково-технічних досягнень наших вищих навчальних закладів і академічних установ, підприємств військово-промислового комплексу в цивільні технології. Не змогли своєчасно запропонувати науковцям більш ефективні умови для інноваційної діяльності, що вимагало від чиновництва необхідності внесення змін до законодавчої бази щодо майнових прав винахідників новітніх ідей, безпеки умов їх поширення у світі [8, С.6-7].

В умовах лібералізації громадського життя органи державної влади стають суб'єктами надання різних управлінських послуг. Але інтерпретація сучасної держави тільки як інституту соціальних послуг створює підстави для висновку, що якщо держава здатна й повинна надавати громадянам тільки послуги, то в сучасних ринкових умовах “кращі” послуги можуть одержувати окремі споживачі за особливу винагороду. Торгівля державними послугами приводить, у свою чергу, до комерціалізації державного апарату, за якої сама система державної служби перестає існувати як публічно-правовий інститут, а стає звичайним сектором громадського життя із приватними відносинами, торгівлею, обміном та іншими атрибутами ринку. У цьому випадку корупція стає системою стимулів і винагород, які надаються невеликій групі заможних клієнтів в обмін на послуги чиновників.

Ми розглядаємо корупцію як використання державної служби в особистих інтересах у найширшому плані – це реалізація власних корисливих інтересів чиновників, форма незаконного “соціального податку”, що стягується корумпованим державним апаратом із суспільства. Це й є джерелом соціальних суперечностей у суспільстві і прямою загрозою деформації цілей держави з регулювання процесів суспільного розвитку. Ю. М. Антонян визначає корупцію як будь-які дії особи, яка завдяки своєму службовому становищу має необхідні можливості на користь того, хто незаконно оплатив таку дію. При цьому самі дії можуть бути цілком законними [3, С.247].

Найбільшого поширення й розмаху корупція набуває в умовах, коли в державі й суспільстві бюрократія перетворюється на особливу корпорацію, наділену широкими повноваженнями і, як наслідок, яка володіє величезними можливостями для зловживань. Дуже часто це призводить до виникнення політизованих організованих злочинних груп з міцними вертикальними й горизонтальними зв'язками.

Корупція також полягає у падінні авторитету й престижу державної служби, у погіршенні якісного, кадрового складу державних службовців, в економічній і політичній нестабільності суспільства, а також трансформації або зміні домінуючих соціальних цінностей, які багато в чому не відповідають у своєму новому вигляді ідеалам формування й розвитку правової, соціальної держави й громадянського суспільства. Масштабна корупція призводить до тяжких наслідків для всього соціуму. Головна шкода корупції полягає в тому, що вона руйнує державну владу, робить її слабкою, немічною, фіктивною. При цьому основний ресурс влади – довіра з боку населення втрачається. Корупція припускає використання влади й пов'язаних з нею можливостей не в інтересах усього суспільства, а в інтересах окремих осіб або певної групи осіб.

В Україні домінує в основному правовий підхід до подолання негативних проявів у системі відносин влади. Для комплексного ж вирішення проблеми корупції потрібне залучення різних методів оцінки соціальних наслідків цього явища. При цьому необхідно відзначити, що корупція у всіх своїх видах і проявах (злодійство, казнокрадство, хабарництво й т.п.) особливо стрімко поширюється в періоди перебудов, революцій, контрреволюцій, криз, тобто в умовах радикальних суспільних змін, коли, як правило, відбувається присвоєння або перерозподіл державної власності. У цих умовах відбуваються глибокі зміни в суспільній свідомості, трансформація цінностей значної частини населення, у тому числі й державних службовців, чиновників, бюрократії.

На перший погляд, в Україні система антикорупційного законодавства створена. Вона містить багато нормативно-правових актів: як базових для всіх сфер соціального життя, так і тих, предметом яких є окрема галузь національної економіки чи певна сфера суспільних відносин. Крім законів України, існує низка підзаконних нормативно-правових актів. Проте, всі вони приймалися у різні часи, різними органами, у ряді випадків – спонтанно, безсистемно, без належного наукового обґрунтування, через що і виникають колізії та протиріччя.

Проблеми, що виникають у застосуванні антикорупційного законодавства України можна розділити на ті, які обумовлені недостатньою чіткістю та однозначністю законодавчих формулювань і такі, що викликані необґрунтованістю, а інколи й помилковістю його положень. Чинне антикорупційне законодавство настільки розмите, що одне й те ж корупційне діяння можна кваліфікувати і як проступок, і як злочин. На думку автора, на цю проблему слід звернути увагу законодавця, з метою уникнути подібних колізій у майбутньому.

Висновки. Таким чином, корупція руйнує соціальну основу державності, виводить інтереси окремих державних службовців зі сфери інтересів держави й суспільства, протиставляє приватні інтереси чиновників суспільним потребам і ідеалам. Урешті-решт це призводить до відчуження влади від народу – її суб'єктного носія й народу від влади в особі її суб'єктних носіїв – державних службовців.

Перемогти корупцію в Україні, перемогти перерозподільний владно-соціальний порядок, можна але треба: вивчати проблему, повною мірою зрозуміти витоки і наслідки корупції і на науковій основі будувати, прагнучи уникнути крайні, найболючіші форми боротьби з корупцією. Перемогти в політиці і державному управлінні вади родинних зв’язків, кумівства, земляцтва, які притаманні нашим традиційним суспільно-політичним відносинам. Влада має сприяти появі в органах державного управління все більш підготовлених, розумних, освічених, здібних до роботи, патріотично налаштованих людей. Вони мають нарешті ототожнюватися з найважливішим ресурсом виживання країни в сучасному світі. Їх науковий і практичний досвід має закладатися в програми розвитку держави, і надійно захищатися всіма засобами впливу держави й суспільства.

 

Список використаних джерел:

 1. Абрамов Ф.В. Економічний зміст корупції: інституційний підхід [Текст] : дис. … канд. ек. наук : 08.00.01 / Абрамов Федір Володимирович. – Харків, 2010 р. – 204с.

2. Абрамов Ф.В. Корупція: визначення та сфера існування / Ф.В. Абрамов // Вісник Міжнародного слов'янського університету, серія “Економічні науки”. – 2004. – Т. 7, №1. – С.45 – 49.

3. Антонян Ю. М. Типология коррупции и коррупционного поведений / Ю. М. Антонян // Социол. коррупции. – М. : Прогресс, 2003. – 247с.

4. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования : пер. с англ. / Д. Белл. - М. : Academia, 1999. – 956с.

5. Дела Порта Д., Ванучі А. Брудні оборудки: учасники, ресурси та механізми політичної корупції. – Київ, 2006. – С.16.

6. Запобігання та протидія проявам корупції (для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування I–VIІ категорії посад) [Текст]: [посіб.] / Братель С. Г., Василевич В. В., Золотарьова Н. І. та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – С.7.

7. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. - К. : НАДУ, 2011. Т. 1 : Теорія державного управління / наук.-ред. колегія : В. М. Князєв (співголова), І. В. Розпутенко (співголова) та ін. - 2011. - С.457-459.

8. Соснін О.В. Корупція: витоки та шляхи подолання / О.В.Соснін //Юридичний вісник України, загальнонаціональний правовий тижневик, № 11 (819), 12-18 березня 2011 року. – С.6-7.

 

References:

 1. Abramov, F.V. (2010) “Economic Content of Corruption institutional approach”, Abstract of Ph.D. dissertation, Economic theory and history of economic thought, Fedir Abramov National Technical University "Kharkiv Polytechnic Institute", Kharkiv, Ukraine.

2. Abramov, F.V. (2004) “Corruption: Definition and scope of existence”, Visnyk Mizhnarodnoho slov"yans'koho universytetu, seriya “Ekonomichni nauky”, vol. 1, pp. 45–49.

3. Antonian, M. (2003) Typolohyya korruptsyy y korruptsyonnoho povedenyya [Typology of corruption and corruption behavior], Progress, Moscow, Russia.

4. Bell, D. (1999). Hryadushchee postyndustryal'noe obshchestvo. Opыt sotsyal'noho prohnozyrovanyya [The Coming Of Post-Industrial Society. The experience of social forecasting], Academia, Moscow, Russia.

5.  Della Porta D., Vanucci A. Brudni oborudky: uchasnyky, resursy ta mekhanizmy politychnoyi koruptsiyi [Dirty deals: participants, resources and mechanisms of political corruption], Publishing "KIS", Kiev, Ukraine.

6. Bratel, S.G. Vasilevich, V.V. and Zolotarova, N.I. (2012), Zapobihannya ta protydiya proyavam koruptsiyi [Prevention and counteraction of corruption], National Academy of Internal Affairs of, Kiev, Ukraine.

7. Kovbasiuk, U.V. (2011), Entsyklopediya derzhavnoho upravlinnya : u 8 t. [Encyclopedia government: in 8 tons], NAPA, Kiev, Ukraine.

8. Sosnіn, O.V. (2011), “Corruption: Origins and ways of overcoming”, Yurydychnyy visnyk Ukrayiny, zahal'nonatsional'nyy pravovyy tyzhnevyk, vol. 11 (819), pp. 6-7.

 

Стаття надійшла до редакції 10.10.2013 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"