Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 351

 

 

Д. С. Мартишин,

кандидат наук з богослов’я, завідувач кафедри українського православ’я та теології,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

 

 

ГЕНЕЗИС СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: БІБЛІЙНІ ВИТОКИ

 

 

D. S. Martyshyn,

candidate sciences in theology, head of the Department of Ukrainian Orthodoxy and Theology,

Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

 

THE GENESIS OF THE BECOMING OF STATE ORGANIZATIONAL SOCIAL DOCTRINE OF ORTHODOX CHURCH: BIBLICAL ORIGINS

 

 

У статті проаналізовано комплексний аналіз ґенези становлення державотворчої соціальної доктрини православної церкви, розуміння сутності соціальної думки християнства у вітчизняній науковій думці від біблійної історії і до етапу формування християнської теології. Узагальнено та систематизовано теоретико-методологічні засади дослідження державотворчої соціальної доктрини православної церкви. Розкрита роль соціального вчення церкви як теоретико-методологічної основи формування державотворчих процесів.

Біблійна парадигма звертає увагу на духовно-релігійні аспекти розвитку держави та суспільства, концентруючи увагу науковців на релігійних, світоглядних і ціннісних аспектах буття людства. Визначено зміст біблійної ідеї та обґрунтовано стратегічну мету особливої місії Ізраїлю в історії людства. Окреслено напрями консолідації народу навколо релігійних цінностей та ідей. Розкрита роль православної церкви у формуванні процесів державотворення. З метою вдосконалення державної політики у сфері державно-церковних відносин необхідно сформувати нову наукову концепцію на засадах об’єднувальної духовної ідеї, яка б пропонувала збереження релігійних, історичних, культурних традицій українського народу і впровадження інноваційних підходів та моделей розвитку України в умовах процесів глобалізації світу.

 

 

The article analyzes the complex analysis of the genesis of the becoming of the state organizational social doctrine of the Orthodox Church, an understanding of the essence of the social thought of Christianity in the domestic scientific thought from biblical history and to the stage of formation of Christian theology.

The theoretical and methodological principles of the study of the state organizational social doctrine of the Orthodox Church are generalized and systematized. The role of the social doctrine of the Church as theoretical and methodological basis of formation of state organizational processes is revealed.

The biblical paradigm draws attention to the spiritual and religious aspects of the development of the state and society, concentrating the attention of scholars on religious, ideological and value aspects of the existence of mankind. The content of the biblical idea is determined and the strategic goal of the special mission of Israel in the history of mankind is substantiated. The directions of consolidation of the people around religious values and ideas are outlined. The role of the Orthodox Church in forming the processes of state creation is revealed. In order to improve the state policy in the sphere of state-church relations it is necessary to form a new scientific concept on the basis of a unifying spiritual idea that would offer preservation of religious, historical, cultural traditions of the Ukrainian people and introduction of innovative approaches and models of development of Ukraine in the conditions of world globalization processes.

 

 

Ключові слова: соціальна доктрина православної церкви, державотворчі процеси, біблійна теологія, монотеїзм, обраність народу, релігія, цінності.

 

 

Key words: social doctrine of the Orthodox Church, state organizational processes, biblical theology, monotheism, people's choice, religion, values.

 

 

 

Обґрунтування обраної теми дослідження

Всебічно розкриваючи різноманітні напрями сучасної християнської теології як науки, аналізуючи історичні етапи становлення та розвитку християнського віровчення, нами сформовано оригінальний підхід до вивчення й осмислення державного управління, християнської соціології, історії та релігієзнавства. Подаючи увесь спектр теологічної мозаїки сучасного християнства у контексті державотворчого процесу, наголосимо, що на сьогодні рівень знань про державу, церкву і суспільство суттєво розширився і збагатився. Водночас, деякі теологічні ідеї та наукові концепції релігійної концепції, що були створені християнськими богословами й розвинені церквою раніше, лише тепер знаходять практичне підтвердження та втілюються в життя сучасної держави. З огляду на стрімке поширення теології як галузі знань низка наявних положень теорії філософії розбудови держави потребують нових підходів до розуміння сутності діалогу держави і церкви, що дає підстави виокремити низку нових напрямів у розробленні наукових досліджень державного управління та християнської теології.

Цілком правомірно зазначити, що питання теології не хвилюють тих, хто не хоче відмовитися від усталених атеїстичних поглядів на релігію науковців радянської доби, хто не бачить великого духовного завдання — відродження української держави, церкви, культури, освіти та історії. Розмірковуючи над викликами ХХІ століття, широке коло науковців говорить про необхідність зростання ролі релігійного чинника у процесах державотворення, оскільки ХХ століття залишило людству багато проблем, особливо релятивізм, бездуховність, агресивність, невігластво, ретроградство.

Впевнені, що вивчення соціальної доктрини церкви буде затребуваним у процесі усвідомлення того, що таке духовна й релігійна спадщина людства. На нашу думку, збагнути духовну сутність держави, історії, цивілізації, культури неможливо без знання історії християнства, розуміння основних положень соціальної доктрини церкви, християнської етики й моралі.

Мета статті — проаналізувати ґенезу становлення державотворчої соціальної доктрини православної церкви, зрозуміти сутність соціального вчення християнства у вітчизняній науковій думці, починаючи від біблійної історії і закінчуючи етапом формування християнської теології.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Комплексне дослідження процесів державотворення з позицій біблійного богослов’я досліджувалися багатьма науковцями. Такій тематиці присвятили свої роботи західні дослідники: Алан Сторкі, Маркус Борг, Ганс Кюнг, Том Райт, Марк Мангано, Гаррі Холл, Уолтер Брюґґеман, Кевін Дж. Ванхузер, Ентоні Тісельтон, Еріх Ценґер, Джон Дрейн, Самуїл Дж. Шульц, Алден Томпсон [2; 4; 7; 12-14]. Вивчаючи сутність соціальної доктрини біблійного одкровення, варто звернутися до праці відомого голландського богослова Даума Йохема «Дорогами Старого Завіту» і книги «Око за око. Етика Старого Завіту» Крістофера Райта [5-6; 11].

Дотримуючись історико-соціологічного підходу, сучасні вітчизняні вчені О. Бандура, В. Бебик, І. Бідзюра, А. Букач, В. Бульба, М. Головатий, А. Дєгтяр, О. Дєгтяр, Н. Драгомирецька, Н. Жабінець, Ю. Кальниш, К. Кандагура, Д. Кіслов, В. Климончук, О. Крюков, В. Козаков, О. Куцевіл-Пархоменко, В. Пасічник, О. Радченко, Є. Романенко, П. Сліпець, А. Слободянюк, О. Ткач, П. Толочко, Г. Щокін пропонують оригінальний погляд на розвиток державного управління. Автори намагаються розкрити роль духовних ціннісних орієнтацій у суспільному розвитку, виборі подальшого історичного розвитку України.

Не випадково в історичних, філософських, соціологічних і історіософських працях сучасних науковців простежується радикальна зміна уявлень про релігію, теологію, історію церкви. Вчені наголошують, що визначальними факторами розвитку цивілізацій є інформація, духовні й творчі здобутки людства, інновації, технології, сфера духу й модернізації, а не застаріла політична ідеологія минулих століть, військовий потенціал та економічна складова. Духовна сила держави полягає в її спроможності забезпечувати основоположні права людини і громадянина, законність, створення умов для відтворення громадянського суспільства тощо.

Саме про це розмірковує Г. Щокін, зазначаючи, що сьогодення є часом завершення повного циклу «обертання» цінностей, який розпочинається з домінування духовних ідеалів. Людство, пройшовши шлях захоплення політикою, економікою, споживацьким матеріалізмом, занурюючись в атеїзм, сповідуючи кримінальні форми політичного устрою та споживацькі устремління в економічній сфері, стоїть перед новим циклом розвитку — «домінуванням духовних цінностей і відповідних їм вірувань» [18, с. 44].

Основний зміст дослідження

Отже, на думку науковців, релігія буде відігравати нову провідну роль у процесах державотворення і розбудови сучасного світу. Відомо, що існують три релігії світу, які сповідують монотеїзм, уявлення про єдиного Бога як Творця світу й законодавця для людей — іудаїзм, християнство та іслам. Термін «релігія» від латинського слова religio означає «зв’язок», спосіб встановлення зв’язку, відносин між людиною та Богом. Слід зазначити, що релігія іудаїзму поширена головним чином серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н. е. і визначається розвитком важливої для усього світу релігійної концепції — ідеї єдиного Бога­Творця і володаря Всесвіту. Ці уявлення відтворені у книгах святого пророка Мойсея (Торі), які письмово зафіксували багатовікову історію іудаїзму [3; 8; 10; 15; 17]. Важливим історичним етапом у розвитку іудаїзму стала епоха талмудизму, пов’язаного з вивченням, коментуванням й осмисленням видатними рабинами (законовчителями) священної книги — Біблії, внаслідок чого була вироблена галаха — частина Талмуда, яка регламентувала життя віруючих євреїв і стала найповнішим вираженням іудаїзму до сьогоднішнього дня. Основними засадами іудаїзму є віра в Єдиного, Живого Бога, віра в Месію (Машиаха), воскресіння мертвих, необхідність дотримуватися 613 заповідей (365 заборон і 248 настанов) [19, с. 28-29; 20, с. 35-40].

Аналізуючи історію та сутність соціальної доктрини церкви у державно-управлінському контексті, варто згадати, що ключем до розуміння специфіки соціальної сфери є поняття «соціальне» (від лат. socialis — «суспільний»). Власне, в широкому сенсі «соціальне» означає всі явища та процеси, що відбуваються в організованому суспільстві на відміну від «душевного», «духовного», «психологічного» (те, що відбувається у свідомості окремої віруючої людини). У вужчому значенні «соціальне» означає все те, що характеризує місце й роль людини у соціальній системі суспільства. Саме соціальне вчення церкви синтезує об'єктивне і суб'єктивне сприйняття людиною соціальної реальності.

Науково-теоретичне визначення провідної ролі релігії, теології в сучасному державотворенні також має важливе політико-прикладне значення, оскільки диктується необхідністю у реформуванні системи державно-церковних відносин в Україні, з метою їх гармонізації та наближення до європейських стандартів. Найголовнішим висновком соціальної доктрини церкви є те, що Творець є причина створення світу і людини. У Богові людина знаходить істинне буття, щастя, радість, розуміння власного існування на землі. Бог є чистою досконалістю. Бог — вічний, перебуває поза часом, Бог — всемогутній, безмежний. Бог є носієм абсолютної влади. Отже, все, що має людина в житті, є від Бога. Бог воліє добра кожній речі, що існує. Бог сам є Любов’ю, він дає свою любов усьому, що існує.

Відповідно стає зрозумілим, що вивчення державним управлінням, політологією, філософією, соціологією основ християнської віри та теології дасть можливість ознайомитися науковцям з мудрістю авторів Біблії, святих отців церкви, релігійних діячів, відчути соціальну мотивацію подвижників віри та благочестя, зрозуміти місце та призначення церкви в соціумі, усвідомити місію християнства в цьому світі, осмислити християнське ставлення до процесів державотворення, політики, бізнесу, культури та духовності. Зауважимо, що справжні цінності Європи, духовна культура європейського простору сформувалися на християнських засадах теології, філософії, естетики, архітектури, поезії, живопису й літератури.

Сучасна наукова думка не може ігнорувати той факт, що, оскільки кожне суспільство є результатом історичного розвитку, то і людина відбиває в собі не лише актуально існуючий тип цивілізації, але й усю історію людства. Отже, по-справжньому зрозуміти людину можна лише в контексті всієї людської історії, релігії, всього комплексу суспільних відносин. А для цього необхідно вивчати не лише соціальні закони розвитку суспільства, політологію, державне управління, історію, соціологію, але й метафізику і есхатологію народів глобального світу. Переконані, що осягнувши духовно-релігійні умови існування людини, науковець зможе відтворити цілісну картину життя усього людства.

Не дивно, що християнська церква, прагнучи ствердити цінність та велич людського буття, формулюючи власну соціальну доктрину, прийшла до висновку: буття людини без існування абсолютних релігійних цінностей є беззмістовним та духовно хитким. З точки зору релігійної етики, цілком логічний такий висновок: якщо людину позбавити гуманістичної основи її буття — любові, милості, піклування та віри в Бога, її існування частково втрачає сенс. Людина перетворюється у тварину, яка чинить зло, живе злом, живе лише інстинктами, без духовної мети, а тому є страшенно самотньою та глибоко нещасною. Церква вчить, що людина, осягаючи, пізнаючи буття Бога, закони природи та суспільного розвитку, вподібнюється Богові, перетворюється у справжнього творця свого власного буття. Цим розв’язується й проблема сенсу життя, тобто визначення людиною самоцілі свого існування, вищих цінностей людського існування.

Згідно з соціальним вченням церкви, лише метафізичні засади в історії, богослов’я та релігійна філософія генерують ціннісні сенси людського буття. Отже, шлях духовного та соціального будівництва держави, суспільства пов’язаний з релігійними цінностями та питаннями християнської теології. Вивчаючи закономірності, особливості, тенденції, основні чинники розвитку державотворення, релігійні, національні традиції, світовий та вітчизняний досвід розбудови системи державного управління, необхідно зазначити, що духовний шлях спасіння і розвитку усього суспільства був закладений в Ізраїльській державі Старого Завіту.

З текстів Святого Письма науковці виводять, що Бог укладає завіт з ізраїльським народом, виокремлюючи його з середовища всіх інших народів. Для теологів, релігієзнавців, релігійних філософів незаперечною істиною є розуміння особливої місії Ізраїлю в історії людства (біблійний період, приблизно з XX до IV ст. до н. е.). Обраність народу полягала в покликанні людини йти услід волі єдиного Бога, будувати своє життя за законом соціальної справедливості та в світлі заповідей Творця.

Покликання Ізраїлю, його обраність — це, насамперед, праведність та святість єврейського народу серед інших народів світу. Бог поєднується з народом, який шукає святості та здатен до діяльного морального подвигу в історії людства. Біблія вчить: «І ви знову побачите різне між праведним та нечестивим, між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому» (Мал. 3: 17–18).Таким чином, обрання ізраїльського народу полягає у відданості істині та правді Божій, завіту та умові з Богом, а відтак, і державним, родинним, громадським традиціям, одухотвореним цим завітом.

Святе Письмо зосереджує увагу на історії держав, суспільств, в яких панує ціннісний вимір релігійного осмислення буття. Вивчаючи історію Ізраїлю, науковці споглядають діяльність Бога в різних подіях життя єврейського народу, в тому числі в питаннях політики, державотворення, соціального устрою народу Божого. Зазначимо, що інші народи давнього світу теж часом інтегрували релігійні уявлення до політичних подій своїх цивілізацій, але Старий Завіт відрізняється від язичницьких оповідань тим, що Бог діє не в окремих епізодах обрядового життя, міфології, а протягом усієї історії людства, утверджуючи ціннісні вектори розвитку держави, права, родини і цілих народів. Знаний протестантський теолог, єпископ Том Райт (англіканська церква) підкреслює: «Влада Біблії — це влада історії любові, в якій нас запрошують узяти участь» [12, с. 254].

Саме тому церква, досліджуючи соціальні та історичні джерела виникнення держав, закономірності і тенденції розвитку суспільств, наголошує на тому, що історія людства лише тоді набуває сенсу, коли в ній діє Бог. Християнська есхатологія вважає саме цей момент ключем до розуміння всієї світової історії, цілком зосередившись на концепції Бога, який діє в історії.  Відомий католицький богослов, кардинал Ганс Урс фон Бальтазар (1905 — 1988) зауважує, що іудейська історія — це певний месіанізм, орієнтований та спрямований у майбутнє. Ізраїль — релігійна громада з есхатологічною настановою [1, с. 125]. І виникає ця громада не внаслідок певних природних причин, а внаслідок обрання її єдиним Богом — Яхве [17, с. 189]. Таким чином, давній Ізраїль як автономне суспільство легітимізував суспільні інститути на підставі даного Богом закону.

Згідно з християнською філософією історії, життя сприймається не як безсенсовний цикл буття, вона має початок та кінець, і всі події здійснюються не у випадковому порядку, а за великим задумом особистісного Бога. «Бог Ізраїлю та Господь церкви від самого початку бере на себе «владу та правосуддя над усією історією» [1, с. 126]. Біблійна есхатологія знищує детермінізм політики, об’єктивної прагматики, гріховних зв’язків людства, і відбувається це в завіті, в обранні Ізраїлю. Церква вчить, що Бог є тим, хто править історією.

Сучасний історик, досліджуючи соціальні та історичні джерела виникнення держав, шукає в історії пояснення деяких подій та вважає, що якщо в історії і є певний сенс, то він притаманний самій історії, її внутрішнім законам. Для соціальної доктрини церкви є очевидним той факт, що Господь є володарем світу та історії. Цей світ сам, випадково, виникнути з хаосу не міг. Силою, що править життям світу та обраного народу Ізраїлю було піклування всемогутнього Бога. Його любов, милосердя та мудрість будують світ для людини. Творець вводить людину «не в страхітливий, а в радісний світ» [5, с. 16]. Бог встановлює особистісні стосунки з світом та людиною. Для Біблії більшою цінністю є реальні справи любові, соціальні дії людини, а не її вірування та внутрішні переконання, адже судити людину Бог буде не за віру, а за вчинки [14; 15, с. 178-182].

Біблійна історія Адама і Єви, Каїна та Авеля, Ноя й Авраама, старозавітних пророків, царів, вождів Ізраїлю говорить нам про реальність спілкування людини з Богом. Історія Ізраїлю — це історія завіту. Наприклад, для пророка Малахії завіт — це центральна тема його проповіді. «Я вас покохав, — говорить Господь» (Мал. 1:2). Пророк вважає, що Яхве — Бог Завіту — Той, Який говорить з ним, і він має право вимагати від Ізраїлю покори та вірності заповідям Господнім [3, с. 473].

Біблійне богослов’я вчить, що верховним законодавцем і суддею є Бог, постати перед судом — означає постати перед Богом. Бог Яхве дав своєму обраному народові Закон на горі Синай (Синайське законодавство) і уклав Заповіт (союз, угоду). Розглянемо перші юридичні норми та етичні заповіді, які спочатку були конкретизовані в десяти старозавітних заповідях святого пророка Мойсея (Декалог, або Синайське законодавство):

1. Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.

2. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.

3. Не промовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно.

4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй (у них) усякі справи твої, а день сьомий — субота Господу Богу твоєму.

5. Шануй батька твого і матір твою, (щоб тобі було добре і) щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.

10. Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, (ні поля його), ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, (ні всякої худоби його), нічого, що у ближнього твого (Вих. 20:2–17; Втор. 5:6–21).

Отже, ці заповіді є втіленням універсальної моральної основи життя усього людства. Біблійна історія оповідає науковцям про особливу роль релігії в історії цілих народів. Визволення Ізраїлю з єгипетського полону стало не лише національним та релігійним епосом єврейського народу, в якому він знаходить свою самосвідомість, але й закладенням фундаменту розбудови майбутніх держав світу, в яких будуть домінувати релігійні цінності. Професор М. Маринович вважає, що Господь обрав цю землю та її народ для того, щоб вони «служили парадигмою для інших націй» [9, с. 12]. Століттями народ Ізраїлю згадував про ці реальні історичні події, вбачаючи в них підтвердження милості Божої та своєї відповідальності перед Богом.

Історикові може здатися, що більшість з деталей біблійної історії про вихід народу Ізраїлю з Єгипту належать до географії, релігієзнавства або просто єврейського побуту й фольклору. Але для віруючих людей усього світу це було чимось більшим, ніж просто оповідь про звільнення. Теологи зазначають, що «драматичний вихід з рабства й становлення нації в Ханаані пояснювалися не географічними або соціальними факторами, а прямим втручанням Бога. Без допомоги Бога вихід не здійснився б, а Ізраїль не став би обраним єдиним народом Божим» [7, с. 305]. Єпископ Том Райт наголошує, що «це найважливіший момент, як для іудеїв, так і для християн. Тут в одному пункті зібрано багато різних тем: вірність  Бога своїм обітницям, даним Авраамові, Його співчуття до народу, Його обіцянка визволити, звільнити та відродити надію» [12, с. 113].

Розмірковуючи над важливими подіями та долею Ізраїлю, акцентуємо увагу на владі Творця в історії. Протоієрей Олег Скнар пише: «Примітним є те, що в «Пасхальній Агаді», яка збереглася по сьогодні, — текст, що читається на пасхальний седер (послідування трапези), ім’я пророка Мойсея, який очолив Вихід, згадується лише раз, та й то побіжно. Автори «Агади» зволіли, щоб головним героєм пасхальної історії залишався Господь» [16, с. 24]. Ось чому, коли наступні покоління єврейського народу намагалися осягнути Бога, вони передусім зверталися до історії про вихід Ізраїлю з Єгипту. Ця подія і нині вславлюється в молитвах, богослужінні, народних піснях, про нього за всякої нагоди згадують в сімейному колі іудейських родин.

Отже, історія Старого Завіту, літопис життя Ізраїлю є зосередженням іудейської віри, подією, яка не лише підтверджує присутність Бога в історії, але й дозволяє усвідомити сам характер діяльності Бога в житті окремої людини і цілих народів. Життя й вірування ізраїльського народу складали єдність, коли Бог та народ належали один одному. Яхве — Бог Ізраїлю. Яхве — володар усього життя народу, хранитель правди, істини, соціальної справедливості, керманич держави і нації. Іменем Бога укладаються міжплемінні домовленості, родинні обов’язки, а також майбутня філософія, методологія державного управління; соціальні, економічні, культурні, історичні й інші джерела виникнення державного управління. «Єврей, — вважає професор М. Маринович, — з молоком матері вбирав у себе віру й біблійну перспективу своєї долі» [9, с. 14].

Згідно з соціальним вченням церкви, зв’язок ізраїльського народу з Богом розуміли як союз. У цьому союзі, який був закладений Богом, запропонований народові, Бог та ізраїльська спільнота приймають на себе взаємні зобов’язання (народ як ціле, а не окремі люди: саме сукупність людей, що складає народ). Народ зобов’язується шанувати одного Бога, а Бог — бути помічником та хранителем народу. Біблія розкриває перед ізраїльським народом перспективу єднання, розквіту та твердий фундамент державного й соціального розвитку на основі заповідей (на івриті «міцвот») Бога [8, с. 13-25]. Безумовно, перехід від дикого язичницького варварства до цивілізації, від племінного побуту до державного буття, від сліпих пристрастей гріховної, язичницької людини до свідомої морально-юридичної регуляції життя давався Ізраїлеві нелегко. Опис ізраїльського народу в текстах Святого Письма є жорсткою критикою та більше схожий на процес суворого виховання.

Висновки

На певних історичних етапах розвитку суспільства науковці, які вивчали й розробляли різноманітні теорії державотворення, спиралися на різні аспекти релігійного, політичного, соціального й духовного буття людства. Специфіка дослідження впливу соціальної доктрини церкви на державотворчі процеси зумовлена тим, що релігія формує фундаментальні цінності в житті людства, які і визначають організацію сучасного демократичного суспільства.

Проаналізовано державотворчу соціальну доктрину православної церкви як сукупність загальних теоретичних основ християнської теології, певної системи понять і уявлень про релігію, а також методу теологічного пізнання світу та християнської діяльності, спрямованих на реалізацію процесів державотворення. На відміну від існуючих теоретико-методологічних підходів подолання глобальної кризи людства, обґрунтовано необхідність подолання системної кризи шляхом діалогу держави і церкви, розбудови життя сучасного суспільства на засадах християнських цінностей.

Слід зазначити, що старозавітні пророки вбачали своє призначення в соціальній і політичній сфері у тому, щоб виховувати народ Божий у дусі відповідальності перед Всевишнім Творцем, підготовлювати єврейську націю до практичного усвідомлення необхідності жити справедливо та за волею Бога. Наголосимо, що за такого розуміння обраність народу — більше, ніж егоїзм кругової поруки та соціальної відокремленості. Це насамперед — дуже важке історичне завдання, моральний імператив у житті народу. Отже, суб’єктом соціального вчення церкви є народ. І в цій якості соціальна доктрина церкви є етикою справедливості. Саме ідея справедливості складає базисну підвалину, центр усього соціального вчення біблійного одкровення. Отже, ізраїльський народ, по-справжньому розвивав свою релігію, духовну культуру як спільне соціальне коріння життя нації, не лише зберігав себе самого, а й максимально прогресивно продовжував себе в багатьох культурах світу, сповна реалізовуючи свій потенціал.

Отже, сучасна теологічна думка — це результат зміни мислення, філософської і теологічної рефлексії, сприйняття не тільки традицій минулого, але й використання інновацій, інформаційних технологій, досягнень модернізації, нових концептів осмислення буття. Реалії переходу сучасної людини до інформаційного суспільства стають підґрунтям щодо корекції самої соціальної доктрини церкви, розширення, уточнення і осмислення предметної царини соціального вчення християнства. Таким чином, соціальне служіння церкви — складова священної місії християнства у світі, яку здійснюють церковні структури (синодальні відділи, єпархії, релігійні громади) та громадські організації (братства, згромадження, духовні центри). Соціальне служіння церкви покликане через призму Священного Передання та Святого Письма розв’язувати духовні й соціальні суперечності в житті суспільства. Історичний досвід України та інших держав світу свідчить, що там, де діяльність релігійних організацій незначна, створюються передумови для тотальної зневіри, корупції, релятивізму, соціальної нерівності, духовної апатії, падіння духовності та духовно-морального регресу.

 

Література.

1. Бальтазар Х. У. Целое во фрагменте: Некоторые аспекты теологии истории. М.: Истина и Жизнь, 2001. — 368 с.

2. Борг М. Бунтарь Иисус: Жизнь и миссия в контексте двух эпох / Маркус Борг; [пер. с англ. М. И. Завалова]. — М.: Эксмо, 2009. — 400 с.

3. Введение в Ветхий Завет / Под ред. Эриха Ценгера (Серия «современная библеистика»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. — 802 с.

4. Введение в Ветхий Завет. С заметками по истории толкования Ветхого Завета и истории библейской археологии. Под редакцией Марка Мангано: Пер. с англ. — М.: Духовная Академия Апостола Павла, 2007. — 528 с.

5. Даума Йохем. Дорогами Ветхого Завета. Т. 1. Пятикнижие. Пер. з  нидерл. — Черкассы: Коллоквиум, 2010. —  224 с.

6. Даума Йохем. Дорогами Ветхого Завета. Т. 2. Исторические книги. Пер. з  нидерл. — Черкассы: Коллоквиум, 2011. — 193 с.

7. Дрейн Джон. «Путеводитель по Ветхому Завету» / Пер. с англ. — М.: Триада, 2007. — 464 с.

8. Кон-Шербок Д. Иудаизм: первые у Бога. Вера и святыни еврейского народа / Дэн Кон-Шербок. [пер. с англ М. И. Завалова]. — М.: Эксмо, 2012. — 304 с.

9. Маринович Мирослав. Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння. — Львів: Свічадо, 2009.— 88 с.

10. Мень Александр, прот. Исагогика. Курс по изучению Священного Писания. Ветхий Завет. — М.: Фонд имени Александра Меня, 2000. — 631 с.

11. Райт Кристофер. Око за око. Этика Ветхого Завета. Пер. с англ. — Черкассы: Коллоквиум, 2010. — 536 с.

12. Райт Н. Настоящее христианство: Простые истины, которые изменят вашу жизнь / Том Райт; [пер. с англ М. Завалова]. — М.: Эксмо, 2010. — 336 с.

13. Райт Т. Тайна зла: откровенный разговор з  Богом / Том Райт; [пер. з  англ. М. Завалова]. — М.: Эксмо, 2010. — 256 с.

14. Религиозная этика: краткий конспект лекций для студентов-заочников / Автор-сост. прот. Дионисий Мартышин. — К.: ДП “Издат. дом “Персонал”, 2011. — 82 с.

15. Релігієзнавство: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2006. — 272 с.

16. Скнарь Олег, протоиерей. Непреходящее значение Пасхи // Академический летописец. 2008. — № 2. С. 24 -25.

17. Снигирев Ростислав, прот. Законоположительные книги Ветхого Завета. — М.: Когито-Центр, 2010. — 216 с.

18. Щокін Г. В. Україна і світ на зламі історії. К.: МАУП, 2007. 52 с.

19. Яроцький П. Л. Релігієзнавство: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2004. — 308 с.

20. Ястребов Глеб. Введение в иудаизм. Учебное пособие. — М.: ББИ, 2005. — 145 с.

 

References.

1. Bal'tazar, H. U. (2001), Celoe vo fragmente: Nekotorye aspekty teologii istorii [The whole in the fragment: Some aspects of the theology of history], Istina i Zhizn', Moscow, Russia.

2. Borh, M. (2009), Buntar' Yysus: Zhyzn' y myssyia v kontekste dvukh epokh [The Rebel Jesus: Life and Mission in the Context of Two Epochs], Eksmo, Moscow, Russia.

3. Cenger, J. (2008), Vvedenie v Vethij Zavet [Introduction to the Old Testament], Biblejsko-bogoslovskij institut sv. apostola Andreja, Moscow, Russia.

4. Manhano, M. (2007), Vvedenye v Vetkhyj Zavet. S zametkamy po ystoryy tolkovanyia Vetkhoho Zaveta y ystoryy byblejskoj arkheolohyy [Introduction to the Old Testament. With notes on the history of the interpretation of the Old Testament and the history of biblical archeology. Edited by Mark Mangano], Dukhovnaia Akademyia Apostola Pavla, Moscow, Russia.

5. Dauma, J. (2010), Dorogami Vethogo Zaveta [By the roads of the Old Testament], vol. 1, Pjatiknizhie [Pentateuch], Kollokvium, Cherkassy, Ukraine.

6. Dauma, J. (2011), Dorogami Vethogo Zaveta [By the roads of the Old Testament], vol. 2, Istoricheskie knigi [Historical books], Kollokvium, Cherkassy, Ukraine.

7. Drejn, Dz. (2007), Putevoditel' po Vethomu Zavetu [Old Testament Guide], Triada, Moscow, Russia.

8. Kon-Sherbok, D. (2012), Iudaizm: pervye u Boga. Vera i svjatyni evrejskogo naroda [Judaism: the first with God. Faith and shrines of the Jewish people], Jeksmo, Moscow, Russia.

9. Marynovych, M. (2009), Isus i Bozhyj narod: iudei i khrystyiany u spil'noti spasinnia [Jesus and God's people: Jews and Christians in the community of salvation], Svichado, L'viv, Ukraine.

10. Men', A. (2000), Isagogika. Kurs po izucheniju Svjashhennogo Pisanija. Vethij Zavet [Isagogika. Course on the study of the Holy Scriptures. Old Testament], Fond imeni Aleksandra Menja, Moscow, Russia.

11. Rajt, K. (2010), Oko za oko. Etyka Vetkhoho Zaveta [An eye for an eye. Ethics of the Old Testament], Kollokvyum, Cherkassy, Ukraine.

12. Rajt, T. (2010), Nastojashhee hristianstvo: Prostye istiny, kotorye izmenjat vashu zhizn' [Real Christianity: Simple Truths That Will Change Your Life], Jeksmo, Moscow, Russia.

13. Rajt T. (2010), Tajna zla: otkrovennyj razgovor z Bogom [The secret of evil: a frank conversation with God], Jeksmo, Moscow, Russia.

14. Martyshyn, D.S. (2011), Relyhyoznaia etyka: kratkyj konspekt lektsyj dlia studentov-zaochnykov [Religious ethics: a brief summary of lectures for part-time students], DP Yzdat. dom “Personal”, Kyiv, Ukraine.

15. Tsentr uchbovoi literatury (2006), Relihiieznavstvo [Religious studies], Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine.

16. Sknar', O. (2008), “The eternal significance of Easter”, Akademicheskij letopisec, vol. 2, pp. 24-25.

17. Snigirev, R. (2010), Zakonopolozhitel'nye knigi Vethogo Zaveta [Legislative Books of the Old Testament], Kogito-Centr, Moscow, Russia.

18. Schokin, H.V. (2007), Ukraina i svit na zlami istorii [Ukraine and the world at the turn of history], MAUP, Kyiv, Ukraine.

19. Yarots'kyj, P.L. (2004), Relihiieznavstvo [Religious studies], Kondor, Kyiv, Ukraine.

20. Jastrebov, G. (2005), Vvedenie v iudaizm [Introduction to Judaism], BBI, Moscow, Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 20.05.2016 р.

ТОВ "ДКС Центр"