Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК: 35:340.132(477)

 

І. В. Чаплай,

канд. наук з держ. упр., доцент кафедри публічного адміністрування,

Міжрегіональна академія управління персоналом, м. Київ

 

КОМУНІКАЦІЯ В ДЕРЖАВІ ТА СУСПІЛЬСТВІ: ТЕРМІНОЗНАВЧІ АСПЕКТИ

 

I. V. Chaplay,

PhD in Public Administration, Assistant professor of the Department of Public Administration,

Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

COMMUNICATION IN THE STATE AND SOCIETY: TERMINOLOGY ASPECTS

 

У статті проаналізовано теоретичні засади визначення поняття та категоріальний ряд комунікації в державі та суспільстві. Результати аналізу показили, що, у сучасних умовах, суттєво змінилося ставлення до комунікації. Синтезуючи основні підходи до теоретичної ідентифікації поняття «комунікація», можна виділити близько тисячі різних теорій та концепції до її феномену, включаючи архітектурну, антропологічну, психологічну, політичну та інші інтерпретації. Авторські рекомендації, за результатами дослідження, включають подальше розширення та інтеграцію наукомістких положень визначення поняття «комунікація».

 

In the article the theoretical principles of definition of a concept and a categorical series of communication in the state and society are analyzed. The results of the analysis showed that, in modern conditions, the attitude towards communication has changed significantly. By synthesizing the basic approaches to the theoretical identification of the notion of communication, it is possible to allocate about a thousand different theories and concepts to the phenomenon of communication, including architectural, anthropological, psychological, political and other interpretations. The author's recommendations, based on the results of the study, include the further expansion and integration of knowledge-intensive definitions of the notion of "communication".

 

Ключові слова: комунікація, держава, суспільство, повідомлення, спілкування.

 

Keywords: сommunication, state, society, communication, communication.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Актуальність питання, що розглядається, визначається низкою факторів. Зокрема, розвиток України як демократичної, соціальної, правової держави, в якій визнається і діє принцип людино орієнтованості, вимагає максимальних прозорості, доступності та відкритості в діяльності органів державної влади. Ефективність публічного управління в реалізації державно-громадянської комунікації визначається, серед іншого, і рівнем поінформованості громадян, їх свідомою участю в публічному управлінні, в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Визначення поняття «комунікація» в державі та суспільстві, його трансформація та перспективи розвитку досліджуються такими вченими, як: В. Вакуленко, А. Гаврилюк, В. Голубь, В. Гомольська, Н. Дацій, І. Дроб’язко, В. Козаков, В. Куйбіда, В. Рашковська, В. Ребкало, Є. Романенко, Є. Ромат, К. Романенко, А. Старостіна, В. Тимощук, І. Чаплай та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання): проаналізувати поняття «комунікація» в державі та суспільстві.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів. Сьогодні, у науці державного управління, існує більше десятків підходів в тлумаченні цієї категорії, як у вітчизняній, так і зарубіжній літературах. Слід відразу зазначити, що всі ці підходити тісно пов’язані й доповнюють один одного. Їх суть полягає в тому, що комунікація це процес взаємодії між людьми, що виникає в процесі обміну інформацією. Здійснивши аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел тлумачення даного поняття, його основних рис та характеристик,  було дійдено висновку, що комунікацію, в даному дослідженні, найбільш доцільно, розглядати як сукупність наступних аспектів (див. рис. 1.).

 

Рис. 1. Структура загально-прийнятих визначень поняття “комунікація ”

Джерело: узагальнено автором

 

З таких положень, можна говорити про те, що, у сучасних умовах, суттєво змінилося ставлення до комунікації. Так, наприклад, у суспільстві жорсткої ієрархії, яким був Радянський Союз, головну роль відігравала тільки монологічна комунікація, як і в середні віки, коли основним було цитоване слово (Біблія), як основа наближеності до джерела правильної думки. У сучасних умовах система ієрархічної комунікації з її головним компонентом наказом змінюється на систему демократичної комунікації з її основою - переконанням, аргументацією. Новий комунікативний простір створюється незалежними один від одного учасниками. У цій ситуації, комунікація стає об'єктом дослідження, так як перед суспільством постає завдання, як об'єднати в єдині типи поведінки соціальні групи з автономними поведінкою, як досягти згоди і взаєморозуміння.

У науковій літературі поняття «комунікація» почало вживатися на початку ХХ ст. Інтерес до вивчення цього феномена поступово збільшувався, в зв'язку з винаходом технічних засобів зв'язку: телеграфу, телефону, радіозв'язку, що дозволили людині передавати інформацію на великі відстані. Економічні, політичні, соціальні зміни в державному управлінні, інтеграційні процеси завжди супроводжувалися змінами в області комунікації. Економічні, політичні, соціальні зміни в державному управлінні, інтеграційні процеси завжди супроводжувалися змінами в області комунікації.

З початку 1920-рр. інтенсивний розвиток комунікативних технологій (в сфері періодичної преси, радіо, кіно і телебачення) сприяв виділенню комунікації як специфічного предмета наукових досліджень. Основними елементами її предмету виступають: пояснення комунікативної природи соціальної реальності [7], [8], аналіз комунікативної взаємодії у різних комунікативних системах, структурах та процесах [9], пояснення сутності “комунікативних систем“, механізмів та закономірностей їх самоорганізації, упорядкування та еволюції [10], [11], визначення та характеристика основних етапів розвитку комунікацій [12], концептуальні підходи, основні теорії та моделі комунікацій [13], форми, рівні та види комунікацій.

Синтезуючи основні підходи до теоретичної ідентифікації поняття комунікація, можна виділити близько тисячі різних теорій та концепції до феномену комунікації, включаючи архітектурну, антропологічну, психологічну, політичну та інші інтерпретації. Таким чином, на сучасному етапі розвитку наукової думки багатьох країн світу (як на території США, Європи, так і України) можна говорити про те, що комунікація розглядається вже як цілісна інтегративна наука про найзагальніші закономірності  функціонування різноманітних комунікативних процесів і їх впливу на розвиток людини і суспільства.

Аналіз довідкової літератури свідчить, що власне сам термін “комунікація” виражає найвищою мірою складне і багатогранне явище, що пронизує не тільки суспільний організм, а й діє за межами соціуму як такого, тобто в природі.

В англійській мові термін комунікація вживається з XV ст. і позначав він будь-який процес повідомлення, передачі. В XVII ст. його зміст розширюється, включаючи фізичні способи повідомлення, насамперед транспортні лінії комунікації (дороги, канали, пізніше залізниці). Це розуміння представлене і в більш сучасних довідниках. Зокрема, у Великому енциклопедичному словнику (1997 р.) поняття комунікація має два значення:

1) шлях повідомлення, зв'язок одного місця з іншим;

2) спілкування, передача інформації від людини до людини, що здійснюється головним чином за допомогою мови. Комунікацією називають також сигнальні способи зв’язку   у тварин [14].

В цілому ж, узагальнюючи відповідну літературу слід зазначити, що й дотепер термін “комунікація” не має загальноприйнятого визначення. Як свідчать підрахунки американських дослідників Ф.Дэнса та К.Ларсона на сьогодні існує близько 126 дефініцій термина “комунікація”[1]. Появу в науковій літературі поняття “комунікація” (від лат. communicatio) на початку ХХ століття пов'язують з одним із основоположників американської соціології  Чарльзом Кулі, який вважав, що “під комунікацією розуміється механізм, за допомогою якого стає можливим існування й розвиток людських відносин – усі символи розуму разом зі способами їх передачі в просторі й збереження  в часі. Вона містить у собі міміку, спілкування, жести, тон голосу, слова, письменність, друк, залізниці, телеграф, телефон і самі останні досягнення по завоюванню простору й часу. Чіткої границі між засобами комунікації й іншим зовнішнім світом не існує. Разом з народженням зовнішнього світу з'являється система стандартних символів, призначена тільки для передачі думок, з неї починається традиційний розвиток комунікації” [15, c. 379]. Не важко замітити, що в даному випадку автор розглядає “комунікацію” як механізм який забезпечує усі способи передачі  в просторі й збереження в часі усіх символів розуму.

Але найбільш поширеним, особливо в мережі Інтернет, є таке розуміння поняття комунікація, що “походить від лат. communicatio – єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з латинським дієсловом communico – роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis – спільний  і використовується сьогодні для позначення зв'язку будь-яких об'єктів матеріального й духовного світу. Він також означає зв'язок, повідомлення, звістку, взаємодію, обмін інформацією в суспільстві,  створення й поширення інформації, а також засіб зв'язку” [16].

Слід також зазначити, що історія формування наукового вивчення та аналізу даного поняття розгортається на тлі реальних проблем,  що постійно змінюються, тому багато із існуючих теорій насамперед у силу відкритості  й мінливості самого процесу поширення інформації в суспільстві дотепер не мають однозначного розв'язання. В цьому аспекті, на думку А.Черних,  як будь-які науки, коммунікативістика й соціологія масових комунікацій мають досить довгий період латентного існування і цей період поступового нагромадження знань умовно позначаються як протокомунікативістика, що означає сукупність економічних, соціальних  і психологічних ідей, які все більш повно відбивали реалії громадського життя починаючи з XVIII століття і створили той когнітивний фундамент, на якому виникає досліджувана нами дисципліна [17, c.175]. Саме в цей період створюються основні індустріальні (технічні) системи комунікації формуються основні принципи вільної торгівлі,    а також виникають теоретичні системи соціології як науки.

Поняття комунікації в той час пов’язувалося з ідеєю про суспільство як організму, який представляє собою ціле, усі органи якого пов’язані між собою, виконуючи заздалегідь визначені функції, що зводилося насамперед до фізичних засобів повідомлення і спілкування, тобто різного роду мереж (ріки, канали, морські перевезення, дороги) і які вважалися центральним елементом прогресу.

 Першим теоретичним кроком  в обгрунтувані  поняття “комунікація” стала ідея про “поділ праці”, сформульована як наукова гіпотеза великим англійським економістом і філософом А.Смітом (1723-1790) [18]. На його думку, необхідною передумовою всякого поділу праці є комунікація, що дозволяє організувати колективну працю й, тим самим, структурувати економічну активність. Таким чином, лібералізація потоків товарів і праці вимагає створення й підтримки засобів комунікації,  до яких стали відносити, крім традиційних шляхів сполучення,  і нові, зокрема газети й телеграф.

Уявлення про комунікативну й інформаційну роль грошей як символічного засобу комунікації лягли в основу англійської класичної політекономії, зокрема теорії Дж. Стюарта Мілля [19], що був, як неодноразово відзначалося пізніше, попередником “кібернетичної моделі матеріальних потоків зі зворотним зв’язком у вигляді грошових потоків як інформації”, а згодом соціологами Георгом Зіммелем [20]  у роботі “Філософія грошей” і Толкоттом Парсонсом [21; 22].

На початку XIX ст. виникають і перші соціологічні теорії, у яких уявлення про комунікацію як необхідної умови існування й розвитку суспільства одержали подальший розвиток. Наприклад Герберт Спенсер [23; 24; 25], вважав, що суспільство виникає органічно і представляє собою організм, тобто сукупність зв'язаних між собою спеціалізованих частин. При цьому засоби комунікації – дороги, канали, залізниці, телеграф – сприймалися як еквівалент нервової системи суспільства, що робить можливим взаємодію різних його елементів, насамперед центру й периферії та ін. Звідси виникло  й уявлення про роль масової інформації, хоча, відзначимо, самого цього поняття ще не існувало, як не існувало й поняття масового суспільства. Однак ідея про необхідність вільної преси як рупора суспільства й джерела формування суспільної думки, що створює умови для нормального функціонування суспільства як цілісного організму вже була закладена.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Отже, здійснивши комплексний аналіз останніх досліджень і публікацій вітчизняних і зарубіжних науковців, можна зробити висновок, що комунікація, на сучасному етапі розвитку держави та суспільства, служить способом прояви соціальної сутності людини, є чинником становлення людської особистості, виступає як джерело інформації і як координатор, регулятор діяльності людини.

 

Література.

1. М'язова І. Ю. Міжкультурна комунікація: зміст, сутність та осо­бливості прояву (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. канд. філос. наук: 09. 00. 03 [Електронний ресурс] / Ірина Юріївна М'язова; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2008. -18с-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08miysfa.zip.

2. Коммуникация // Новейший философский словарь [Электронный ресурс]. - Режим доступа:http://www.slovopedia. com/6/202/770635, html.

3. Уханов Є. В. Мережеві комунікації та соціальне самовизна­чення індивіда: автореф. дис. канд. філософ, наук: 09.00.03 [Елек­тронний ресурс] / Євгеній Валерійович Уханов; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - X., 2010. - 18 с - Режим доступу: http://www.nbuv. gov.ua/ard/2010/10UEVSSI.zip.

4. Cuilenburg J.J. van. The Information Society: Some Trends and Implications. // European Journal of Communication. – 2007. – Vol.2. – № 1. – P. 105–121.

5. Луман Н. Невероятные коммуникации. Проблемы теоретической социологии / Н.Луман : Вып. 3. СПб., 2000. – 607 c.

6. Sillars, A.L., & Vangelisti, Communication: Basic properties and their relevance to relationship research. In A. L. Vangelisti & D. Perlman (Eds.). The Cambridge Handbook of Personal Relationships (pp. 331—351). New York: Cambridge University Press.

7. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Ф. Уэбстер. М. : Аспект-пресс, 2004. – 611 с.

8. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса / Л. Фестингер / – СПб.: Ювента, 1999. – 317 с.

9. Фролова М.А. Назначение понятий «массовая коммуникация», «СМК» и «СМИ» и пропаганды / М. А. Фролова / М., 2011. – 499 с.

10. Бакулев Г.П. Массовая коммуникация. Западные теории и концепции: учебное пособие для вузов / Г.П. Бакулев. М., 2005. – 378 с.

11. Vickers M.J. The revolution in military affairs and military capabilities // War іn thе іnformation аgе: new challenges for U.S. sесurіtу роliсу. – Washington etc., 2011. – P.39 – 55.

12. Rosengren, K.E. From field to frog ponds. // Journal of communication. 2013. № 43(3)  - Р.78-94.

13. Miege B. La societe conquise par la communication. Grenoble, 1999 – 388 р.

14. Большой энциклопедический словарь / под ред. А.М.Прохорова. – 2-е изд; перераб и доп. –  М.: Научное издательство “Большая Российская энциклопедия”; СПб: “Норинт”, 1997. – 1456 с.

15. Кули Ч. Общественная организация // Тексты по истории социологии XIX-XX веков: хрестоматия/ Ч. Кули. – М.: Наука, 1994.– 430 с.

16. Комунікація. Вікіпедія  –  вільна  енциклопедія. –   Режим доступу :http://uk.wikipedia.org/wiki/.

17. Черных А. И. Социология массовых коммуникаций : учеб. пособие / А. И. Черных; Гос. ун-т –  Высшая школа экономики. –  М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2008. – 451 с.

18. Смит А. Исследование о природе и причинах  богатства народов / А. Смит. – М.: Ексмо, 2007.– 960 с.

19. Мілль Дж. С. Про свободу: Есе / пер. з англ./ Дж. С. Милль –К: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. –463 с.

20. Зиммель Г. Философия денег // Теория общества. Сборник / Вступ. статья, сост. и общая ред. А.Ф. Филиппова [Пер. с нем.,]/ Г. Зиммель – М. : КАНОН-пресс, 1999. – 416 с.

21. Парк Р. Город как социальная лаборатория // Рабочие тетради по теории и истории социологии/ Р. Парк. –М.,1992. –Вып. 1. – 354 с.

22. Парсонс Т. Система современных обществ / Т. Парсонс. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 603 с.

23. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций/ Г.В. Атаманчук. – М.: Юрид. Лит., 1997. – 400 с.

24. Афонін Е. А. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Е. А. Афонін, Л. В. Гонюкова, Р. В. Войтович. – К.: Центр сприяння інституц. розвитку держ. служби, 2006. – 160 с.

25. Спенсер Г. Западно-европейская социология XIX века / Г. Спенсер. – М. : Мысль, 1996. –  574 с.

 

References.

1. Myazova, I. Yu. (2008), “Intercultural communication: content, essence and personality of manifestation (socio-philosophical analysis), Ph.D. Thesis, Phylosophy, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine.

2. The Newest Philosophical Dictionary (2011), “Communication”, available at: http://www.slovopedia. com/6/202/770635, html (Accessed 2, August, 2017).

3. Ukhanov, E.V. (2010), “Network communications and social self-determination of the individual”, Ph.D. Thesis, Pholosophy, V. N. Karazin Kharkiv National University , Kharkiv, Ukraine.

4. Cuilenburg, J.J. (2007), “The Information Society: Some Trends and Implications. // European Journal of Communication, Vol.2, no., pp. 105–121.

5. Luman N. (2000), Neverojatnye kommunikacii. Problemy teoreticheskoj sociologii [Incredible communications. Problems of theoretical sociology], St.Petersburg, Russia.

6. Sillars, A.L., and Vangelisti, A. L. (2006), “Communication: Basic properties and their relevance to relationship research”, The Cambridge Handbook of Personal Relationships, pp. 331—351.

7. Ujebster, F. (2004), Teorii informacionnogo obshhestva [Theories of the Information Society], Aspekt-press, Moscow, Russia.

8. Festinger, L. (1999), Teorija kognitivnogo dissonansa [Theory of cognitive dissonance], Juventa, St.Petersburg, Russia.

9. Frolova, M.A. (2011), Naznachenie ponjatij «massovaja kommunikacija»  «SMK» i «SMI» i propagandy [Assignment of the concepts of "mass communication", "QMS" and "media" and propaganda], Moscow, Russia.

10. Bakulev, G.P. (2005), Massovaja kommunikacija. Zapadnye teorii i koncepcii [Mass communication. Western theories and concepts], Moscow, Russia.

11. Vickers, M.J. (2011), “The revolution in military affairs and military capabilities”, War іn thе іnformation аgе: new challenges for U.S. sесurіtу роliсу, Washington, USA, pp.39 – 55.

12. Rosengren, K.E. (2013), “From field to frog ponds”, Journal of communication, vol. 43(3), pp.78-94.

13. Miege, B. La societe conquise par la communication. Grenoble, 1999 – 388 р.

14. Prohorova, A.M. (1997), Bol'shoj jenciklopedicheskij slovar' [The Great Encyclopedic Dictionary], Norint, St.Petersburg, Russia.

15. Kuli, Ch. (1994), Obshhestvennaja organizacija [Public organization], Nauka, Moscow, Russia.

16. Wikipedia (2017), “Communication”, available at: http: //uk.wikipedia.org/wiki/ (Accessed 2, August, 2017).

17. Chernyh, A. I. (2008), Sociologija massovyh kommunikacij [Sociology of mass communication], Izd. dom GU VShJe, Moscow, Russia.

18. Smit, A. (2007), Issledovanie o prirode i prichinah  bogatstva narodov [A study on the nature and causes of the wealth of nations], Eksmo, Moscow, Russia.

19. Mіll', Dzh. S. (2001), Pro svobodu [About freedom],  Vid-vo Solomії Pavlichko "Osnovi", Kyiv, Ukraine.

20. Zimmel', G. (1999), Filosofija deneg [Theory of money],  KANON-press, Moscow, Russia.

21. Park, R. (1992), Gorod kak social'naja laboratorija [City as a social laboratory], Moscow, Russia.

22. Parsons, T. (1998),  Sistema sovremennyh obshhestv [System of modern socities], Aspekt Press, Moscow, Russia.

23. Atamanchuk, G.V. (1997), Teorija gosudarstvennogo upravlenija [Theory of Public Administration], Jurid. Lit., Moscow, Russia.

24. Afonіn, E. A. Gonjukova, L. V. and Vojtovich, R. V. (2006), Gromads'ka uchast' u tvorennі ta zdіjsnennі derzhavnoї polіtiki [Public Participation in the Creation and Implementation of State Policy], Centr sprijannja іnstituc. rozvitku derzh. sluzhbi, Kyiv, Ukraine.

25. Spenser, G. (1996), Zapadno-evropejskaja sociologija XIX veka  [Western European sociology of the XIX century], Mysl', Moscow, Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 02.08.2017 р.

 

 

ТОВ "ДКС Центр"