Українською | English

BACKMAIN


УДК 351

 

В. М. Марковець,

магістр держ. управління, гол. cпеціаліст Мінекономрозвитку України

 

ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

 

V. M. Markovets,

The Master of Public Administration,

Public Servant of Ministry of Economic Development of Ukraine

 

TECHNOLOGIES IMPACT OF GOVERNMENT POLICY ON THE DEVELOPMENT OF PATRIOTIC EDUCATION OF YOUTH

 

У статті проаналізовано сучасні технології впливудержавної політики на процес формування патріотичного виховання молоді, охарактеризовано структурні компоненти впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал. Розкрита структура й динаміка процесу формування політичної культури як властивості особистості. Показано механізми впливу державно-патріотичної ідеології на національно-патріотичне виховання молоді. Обґрунтовано модель сучасної політичної культури українського суспільства

 

In the article it is analyzed, that modern technology impact State policy on process the formation of patriotic education, characterized the structural components of the impact of state-patriotic ideology on spiritual potential. Structure and dynamics processes of the formation of political culture as individual properties are disclosed. The mechanism of the influence of state-patriotic ideology on national-patriotic education of youth is showed. The model of modern political culture of the Ukrainian society grounded.

 

Ключові слова: державне управління в Україні, політична культура, патріотизм, виховання, самосвідомість, особистість, демократія, державна влада, управлінські механізми, участь, громадяни, громадянськість.

 

Keywords: public administration in Ukraine, political Culture, patriotism, education, identity, personality, democracy, state power, administrative mechanisms, participation, citizens, citizenship.

 

 

Постановка проблеми. Вирішення проблеми функціонування і розвитку системи національно-патріотичного виховання молоді та механізму впровадження забезпечить можливість максимізувати синергетичний ефект, тобто ефект системної інтеграції і самоорганізації елементів духовного потенціалу української молоді. Застосування такого механізму в практичному плані активізували б внутрішні ресурси зростання духовності переважно на основі стимулюючих ефектів спільної взаємодії елементів механізму регулювання. Формування поваги молодого покоління до держави та її інститутів є одним із найважливіших пріоритетів будь-якого суспільства. Але насправді ці питання залишаються проблемним полем суперечностей у сучасному українському суспільстві.

Значний внесок в розв’язання цієї проблеми на сучасному етапі зробили Берченко Г., Дзюба І., Кафарський В., Кремень В., Пірен М.

 Мета статті – виявити та описати технології впливу державної політики на процес формування  патріотичного виховання молоді в умовах становлення незалежної держави. Для реалізації поставленої мети нами ставилися й розв’язувалися такі завдання:

- проаналізувати управлінський вплив на виховання патріотичної особистості в умовах становлення незалежної держави;

- виявити та описати технології державного впливу на формування патріотизму у молоді.

Керуючись тим, що сутність механізму передбачає взаємодію його системних елементів, які призводять до досягнення деякої конкретної мети, під механізмом впливу державно-патріотичної ідеології на національно-патріотичне виховання молоді розуміється системна цілісність норм, засобів і методів, що застосовується у різноманітних формах свого втілення суб’єктами суспільства з метою випрацювання (виховання) у молоді патріотичних якостей.

Тобто структурними компонентами впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді є – див. табл.1.

 

Таблиця 1.

Структурні компоненти впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді

 суб’єкти суспільства (державні і суспільні структури), які безпосередньо займаються формуванням і вихованням патріотизму

норми діяльності суб’єктів

 

 сутність відповідних методів і засобів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді.

 

 

Аналіз проблем національно-патріотичного виховання молоді в сучасних публікаціях показує, що поряд з великою кількістю праць, присвячених конкретним аспектам розвитку духовності, спрямування багатьох вчених зосереджені на дослідженні загальнотеоретичного змісту духовних перетворень у суспільстві [3; 4]. Проте цілісного дослідження соціального механізму реалізації державно-патріотичної ідеології у процесі формування духовного потенціалу молоді в нашій науковій літературі досі ще немає.

 Формування патріотизму у молоді сприяє забезпеченню національної безпеки України. З цього можна зробити висновок, що українське суспільство в цілому постає основним суб’єктом механізму впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді. Саме механізм реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу молоді та його еволюції як невід’ємного сутнісного елементу регулюючо-створювальної ролі держави за умов трансформації суспільства і є метою забезпечення національної безпеки держави [6, с.53].

 За таких умов безпосередніми суб’єктами є:

- держава (всі владні структури: законодавча, виконавча, судова);

- громадянське суспільство (політичні партії, суспільно-політичні і патріотичні рухи, конфесіональні об’єднання, різноманітні спілки, спортивні організації, асоціації та інші недержавні інститути, які у своїй сукупності провадять роботу відповідного спрямування з окремими прошарками і категоріями людей).

Кожен суб’єкт використовує свої методи і засоби впливу на духовну складову молоді. Дане твердження не суперечить сутності державно-патріотичної ідеології, а також законам України. На разі, держава має виховні структури, а в умовах відсутності соціальної державної ідеології, саме на патріотизм робиться наголос у виховній роботі. Недержавні інститути не представлені всередині державних структур, і не ведуть цілеспрямовану виховну роботу, а відтак змушені застосовувати інші форми, методи і засоби впливу. Не є виключення в цьому відношенні і Православна церква, яка відповідно до чинного законодавства відокремлена від держави.

 Особливу роль у формуванні механізму, що розглядається, відіграють норми діяльності суб’єкту. В першу чергу до них відносяться панівна у країні ідеологія, традиції, які переходять від покоління до покоління, культурна спадщина, а також безпосередньо нормативно-правова база. Безумовно, успіх у досягненні мети унеможливлюється без налагодженої взаємодії всіх елементів системи. Саме норми врешті решт визначають засоби, методи і різноманітні форми їх прояву в діяльності суб’єкта. Зараз, знаходячись в умовах “ідеологічного вакууму”, українське суспільство тільки веде пошук нової ідеології, під якою при першому наближенні слід розуміти систему ідей, які здатні згуртувати українську націю, активізувати інтелект, волю, сили для виходу України із затяжної кризи, тобто не тільки стимулювати патріотичні почуття, але й оптимізувати саму діяльність. Реформатори найчастіше говорять про входження в цивілізацію, де панують пріоритет загальнолюдських цінностей і західний спосіб життя. Але і західний спосіб життя (західна цивілізація) за своєю структурою неоднорідний і має яскраво окреслений національний характер. Гостру теоретичну і практичну проблему пошуку відповіді на ідеологічний “виклик часу” – вироблення перспективного й плідного підходу до оцінки української історії й незалежності, самостійної ідеологічної та політичної позиції в питанні оцінки шляхів і засобів розвитку України якоюсь мірою вирішують українські науковці М. Михальченко і З. Самчук у книзі “Україна доби межичасся”. Автори цього наукового видання підкреслюють: “Ми не заперечуємо нових ідеологічнх підходів до реформ. Важливо інше: щоб новий, реформістський підхід не виявився споглядальним і одностороннім. Ореол святості над західними цінностями не повинен затіняти споконвічні обереги українського способу життя, якщо ці цінності сприяють утвердженню державності України, розвитку системи розумних потреб особи й суспільства, формуванню освіченої і моральної особистості. Таким чином, мова йде не стільки про ділему вибору “Захід чи Схід”, скільки про доконану необхідність запозичити раціональне й життєздатне звідусюди” [7, с.76-77].

Значна частина народу розуміє, що майбутнє за “великою ідеєю” масового споживання та індивідуальної свободи. “Гасло “особиста свобода” – в рамках гуманного закону, особистий добробут – в благополучній країні” має бути переведене зі сфери ідеології в сферу політичної і економічної практики”, – наголошують автори названої книги [7, c. 90]. Не менш гостро постає і проблема геополітичної самоідентифікації України. Бажання політичного керівництва України перших років незалежності мати справу з монолітним суспільством, яке не роздирають протиріччя стратегічного вибору в питанні орієнтації забезпечення власної безпеки, зробило вибір на користь нейтральності й позаблоковості. Ця орієнтація перших років суверенності та нейтралітет і позаблоковість є історично виправданою. Інша справа, ця орієнтація не могла не бути перехідною, тимчасовою. Ці процеси глибоко проаналізовані в працях М. І. Михальченка. “Подолання лімітрофності України – пише ведучий український теоретик в галузі соціальної філософії і політології, – це не стільки суб’єктивний вибір влади між Європою і Євразією, між тоталітарним минулим і демократичним майбутнім, між (можливо неімперською) Росією та Європейською спілкою, скільки об`єктивний внутрішній вибір народом України способу життя, системи влади, партнерів та “вихід” від супротивників незалежної країни” [9, c.380]. Сьогодні українською спільнотою зроблено вибір на користь євроатлантичної інтеграції. Важливо пам’ятати, що як тільки держава сформується, вона одразу набуває власних державних інтересів і мусить їх відстоювати. Найбільш складним моментом пошуків у сфері української національності, державної, виховної ідеї буде не стільки вибір на користь свободи й пріоритетності інтересів особистості, скільки потреба в поєднанні “східного” державницького підходу до суспільства та людини із “західним” акцентовано особистісним [6, с.54]. Для цього потрібні час і успішні реформи.

Тому, зараз особливого значення набуває звернення до традицій українського суспільства. Любов до Батьківщини, патріотизм – мають важливе значення і повинні бути обов’язковою складовою ідеології в ім’я майбутнього України. Слідування об’єктивним законам – тенденція природна і перспективна. Специфікую механізму, який розглядається, є те, що сама по собі державно-патріотична iдеологія виступає основною нормою її впливу на формування духовного потенцiалу молодi. У попереднiх роздiлах досить детально викладено бачення нами сутностi цiєї ідеології, умови i фактори, що визначають труднощi у її становленні, функціонуючі тенденції, погляди, концепції, які показують значення патріотизму в діяльності особистості. У відповідності до цього, зосередимо основну увагу на аналізові безпосередньо нормативної (нормативно-правової) бази формування патріотизму. Відразу слід відмітити, що навіть на сьогоднішній день як така “база” фактично відсутня. Лише деякі документи, а саме – укази Президента України, накази Міністерств присвячені національно-патріотичному вихованню молоді.

У Збройних Силах робота по формуванню духовного потенціалу і його найважливішої складової патріотизму проводиться на основі Закону “Про Збройні Сили України” [1]. Згідно статті 11 цього Закону визначається зміст патріотичного виховання, де сказано, що військово-патріотичне виховання здійснюється на національно-історичних традиціях народу України. Разом з тим до цього часу не прийнята Державна програма патріотичного виховання.

 Суспільна організація – більш широке поняття й явище, ніж об’єкт суспільства або суспільний інститут. Цей феномен уособлює центрострімкі тенденції суспільної структури і суспільного життя загалом, збирає відносно автономні – фіксуючі, процесуальні, ф’ючерні структурні одиниці суспільства у цілісність. Інакше кажучи, виконує найголовнішу формокреативну роль, яка значно перевищує змістовну. Дане положення ні в якому разі не означає усунення від розгляду державно-патріотичної ідеології в якості фундаменту логіко-змістовної інтеграції духовного потенціалу молоді. У ролі суспільної організації можуть перебувати як суб’єкти публічного управління суспільством так й інституйовані норми. Ці норми, цінності, традиції з допомоги суспільних інститутів ретранслюються індивідам, спільнотам, суспільній свідомості як загальновживані та загальнозначущі, з метою регламентації способу діяльності і поведінки людей. Діяльність таких суспільних інститутів як органи виконавчої влади, заклади освіти, громадські та релігійні об’єднання, унеможливлюються без патріотизму [6, с.56]. Таким чином, суспільна організація фіксує динаміку більшості компонентів структури суспільства, молодіжного середовища та її антиентропійну спрямованість, що, власне, відбувається за рахунок стійкості, стабільності, відносної статики суспільної організації (у нашому випадку – духовного потенціалу молоді). Це по-перше.

Поряд із визначенням мети, суб’єктів і нормативної бази реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу молоді, одним з найважливіших аспектів з’ясування є виокремлення засобів і методів, за допомогою яких цей механізм вводиться в дію. “Механізм як би безперервного зняття процесів, які вже є реалізованими, переведення реалізованих процедур в набір засобів і методів, – писав радянський філософ і методолог Г. П. Щедровицький, – є фактично одним із основних і найважливіших механізмів у розвитку нашої мислительної діяльності та діяльності взагалі” [10, с.221].

Саме засоби і методи є матеріалізованим інструментом безпосереднього втілення в життя цілей суб’єктів зумовлених нормативним полем. Поряд з цим, методи і засоби у своєму функціональному втіленні утворюють системну єдність. У зв’язку з чим їх розгляд має бути одночасним. Керуючись тим, що формування патріотичних якостей молоді розпочинається ще задовго до їх перебування в дорослому середовищі, до цієї системи можна віднести: організацію первинного патріотичного виховання на різних рівнях у системі здобуття освіти; державно-організаційну роботу, яка здійснюється спеціальними виховними структурами у Збройних Силах України у ході проходження служби особовим складом; масово-патріотичну роботу, що проводиться на різних рівнях основними суб’єктами механізму патріотичного формування; діяльність засобів масової інформації.

Методи реалізації державно-патріотичної ідеології, багатоманітність та багатофункціональність яких диференціюється у залежності від безпосередніх завдань, реалізується у відповідних формах. В процесі практики формування патріотизму склалася певна система форм цієї діяльності, що вміщує такі основні групи.

Перша група зумовлена загальнорозвиваючим компонентом змісту державно-патріотичної ідеології і включає багатоманітні форми спільного загально-патріотичного характеру. Вони використовуються головним чином в умовах системи навчально-виховних закладів всіх основних рівнів або у вигляді доповнюючих її елементів (учбові заняття) із різних дисциплін, особливо гуманітарних (бесіди, тематичні засідання, зустрічі із учасниками бойових дій і т.д.), ці ж форми використовуються і під час проходження служби.

Друга група зумовлена системою патріотичного виховання на засадах української етнопедагогіки, яка визначається як сукупність закономірно побудованих динамічно пов’язаних компонентів: мети, завдань, змісту, засобів та методів української етнопедагогіки, умов їх реалізації та взаємодії інтегрованих суб’єктів, які формують патріотизм воїна у дусі природно-історичного розвитку української нації. Для підвищення ефективності формування патріотичних якостей у молоді необхідними умовами визначено: збагачення раціональної, мотиваційної, емоційно-вольової, діяльностної сфери особистості воїна патріотичними, етнопедагогічними знаннями, врахування особистого життєвого досвіду вихованців, усвідомлення кожним національної історії, культури, традицій, звичаїв, обрядів.

Третя група зумовлюється специфікою змісту і завдань з реалізації державно-патріотичної ідеології. Вона менш різноманітна і характеризується військово-прикладною спрямованістю. Ці форми, подані переважно у вигляді практичної діяльності, занять, робіт (військово-технічні гуртки, тактичні навчання, тактико-стройові заняття, військово-стройові ігри і т.і.),фактична участь військовослужбовців у бойовому навчанні, реальних бойових діях.

 Четверта група містить аспекти патріотичного самовиховання.

 Вплив держави на процес національно-патріотичного виховання молоді передбачає використання відповідних управлінських механізмів, що сприяють досягненню його цілей. Система формування духовного потенціалу, в залежності від застосовуваних методів, вміщує три основних механізми: матеріально-технічний, духовний та організаційний.

 До матеріально-технічного механізму відносяться учбові аудиторії, класи і кабінети для занять, музеї, місця битв і масових поховань загиблих воїнів, пам’ятники, патріотичні клуби, техніка, спеціальне обладнання, зброя, спортивні містечка, тренажери, а також засоби масової інформації, літературні твори, мистецтво, кінематограф. Засоби із розряду духовних вміщують основні теоретичні і духовно-практичні рекомендації щодо: проведення патріотичного виховання; виховання любові до Батьківщини; готовності до боротьби за свободу і незалежність; формування суспільної думки з проблем забезпечення національної безпеки і суспільного образу Збройних Сил [6, с.56].

 Організаційний механізм реалізації державно-патріотичної ідеології – це весь комплекс здійснюваних заходів із залученням матеріально-технічних і духовних засобів та здійснених у відповідних формах, задля максимальної реалізації загальних і специфічних завдань з формування і розвитку громадянина-патріота, особистості військовослужбовця.

 Усі три групи управлінських механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді тісно взаємопов’язані, доповнюють одна одну та тільки комплексне їх використання у процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта цієї діяльності – сприяє досягненню головної мети [6, с.57].

 На нашу думку, проведений аналіз управлінських механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді і головних умов його сучасного функціонування – дозволяє виокремити низку протилежностей, що так чи інакше стосуються цього процесу і виявляють себе на рівні “суспільство – молодь – особистість” головні з них:

 – це протиріччя між: конституційним обов’язком громадянина України захисту держави і антидержавними настроями у суспільній свідомості, як результат діяльності деяких державних і суспільно-політичних організацій, окремих офіційних осіб, засобів масової інформації. “Строго дотримуючись принципу невтручання у внутрішні питання різних недержавних інституцій (від політичних партій до церкви і сім’ї), – держава не лише має право, а й зобов’язана пильно слідкувати за перебігом і наслідками публічної діяльності всіх без винятку суб’єктів суспільного життя. Якщо якась політична партія, громадська організація, релігійна конфесія тощо своїми діями деформує національну свідомість громадян, принижує їхню національну гідність, пропагує антипатріотичні настрої, зневажає святині українського народу (що часто помітно у повсякденному житті) – держава повинна рішуче класти край таким діям і запобігати можливості їхнього повтору”;

 – проголошення керівництвом країни єдиної загальнодержавної та загальнонародної мети – утворення квітучої незалежної України – та відсутність офіційної державної патріотичної ідеології, яка б об’єднувала зусилля суспільства та його армії. Слід звернути увагу на той незаперечний факт історичного буття, що внутрішня руйнація держав починалася з деформації національної свідомості їх громадян, поширення національної індиферентності, байдужості як антипода патріотизму. Німецький філософ і соціолог Ю. Хабермас з цього приводу зазначає, що усвідомлення національної належності виникає з визначенням динаміки, яка тільки тоді здатна охопити населення, коли останнє вже відірване від своїх прошарково-суспільних зв’язків процесами економічної та суспільної модернізації, коли воно як наслідок модернізоване [5; 6];

 – складністю та відповідальністю завдань формування патріотизму у суспільстві, молоді та відсутністю нормативної бази цієї діяльності, яка б визначала її основні напрямки, методи, засоби. Як стверджують автори наукового видання “Стратегії розвитку України: теорія і практика”[8, с.322]:

ця система має поєднати зусилля:

 –  державних інституцій (НАН України, Міністерства освіти й науки з усіма його закладами, Міністерства культури, Міністерства оборони, Державних комітетів, відповідальних за роботу ЗМІ, спортивну підготовку населення, молодіжну політику тощо, Академії педагогічних наук, державних засобів масової інформації, книжкових видавництв та ін.);

 – громадських організацій та об’єднань (творчих спілок, товариств “Просвіта”, “Знання”, “Охорона пам’яток архітектури та культури”, “Меморіал” та ін.; українського козацтва, спілок ветеранів тощо);

 –  соціальних інститутів недержавного характеру (передусім церкви та сім’ї) [2].

 У якості загальних висновків щодо загальнодержавних механізмів впливу на процес національного патріотичного виховання молоді в українському суспільстві на сучасному етапі розвитку визначається об’єктивними і суб’єктивними факторами, що викликані економічними, соціальними, духовними та іншими змінами. Ці фактори зазвичай зумовлені діями політичних сил, спрямованих на реалізацію їх інтересів, що не виключає багатоваріантність розвитку політичних обставин, а, відповідно, умов і форм становлення українського патріотизму.

 Ефективність впливу держави на процес національного патріотичного виховання молоді, формування патріотизму у громадян і молоді залежить від узгодженої взаємодії його суб’єктів, від впливу об’єктивних факторів на макро рівні – успішного і стрімкого реформування суспільства. Життя демонструє, що саме світоглядні і моральні соціальні цінності покликані наповнити утворений духовний вакуум: спрямованість до незалежної української держави – сильної, демократичної, європейської, процвітаючої, могутньої.

Тому при формуванні механізмів впливу держави на процес національно-патріотичного виховання молоді на регіональному рівні, слід виходити з того, що вони, як і в цілому загальнодержавні, є надзвичайно мінливі у часі, а також брати до уваги чинники, що впливають на ефективність здійснення державної молодіжної політики.

 Найвпливовіші з них у згрупованому вигляді, на нашу думку, можна подати так:

1. Національно-патріотичне виховання – направляючий стрижень молодіжної політики.

2. Чинники, що мають специфічний вплив на здійснення державної молодіжної політики:

- демографічна ситуація;

- регіональні традиції: релігія та традиції духовного життя регіону, політичні, співпраця органів державної влади з молоддю, молодіжними рухами, культурні, побутові та ін.;

- структура економіки і фінансово-економічне становище.

3. Організаційні та фінансові чинники:

- створення та діяльність органів державної влади з реалізації державної молодіжної політики;

- суб’єктивний фактор – увага до проблем молоді;

- кадри;

- створення молодіжної інфраструктури;

- фінансове та матеріальне забезпечення державної молодіжної політики.

4. Активність молоді:

- участь у діяльності молодіжних організацій;

- участь у здійсненні молодіжної політики громадськими об’єднаннями та політичними партіями.

5. Розвиток системи інформування молоді.

6. Наукове забезпечення державної молодіжної політики.

Окрім цього, механізм реалізації державного національно-патріотичного виховання молоді мав би формуватися виходячи з кількох принципово важливих положень:

- механізми реалізації державного національно-патріотичного виховання молоді повинні враховувати як загальнодержавні, національні процеси, так і інтереси розвитку регіону з його специфічними природно-географічними, соціально-економічними, демографічними характеристиками, історичними особливостями, тобто втілювати в реальність одне з найважливіших завдань регіональної державної молодіжної політики: узгодження загальнонаціональних інтересів з регіональними, територіальними, колективними і особистими інтересами молодих людей, узгоджувати інтереси всього населення України та молоді конкретної місцевості.

 Залежно від специфіки умов у певний період часу в конкретній області, конкретному місті, районі, селі робиться акцент чи на загальнонаціональних державних програмах, законодавчих актах, нормативних документах, чи вводяться додаткові нормативні документи, місцеві програми, заходи, що не суперечать загальнодержавним і є важливими (уточнюючими, доповнюючими) для цієї місцевості [6, с.60]. Також залежно від демографічної структури і характера самої групи молоді можна акцентувати увагу у вирішенні молодіжних проблем чи на соціальному захисті (у структурі населення домінують діти, підлітки) чи на створенні сприятливих умов для ефективної трудової діяльності;

- механізм реалізації державної молодіжної політики має врахувати її структурованість;

- механізм реалізації державної молодіжної політики повинен врахувати визначені пріоритети в її здійсненні, а також мати запас міцності для вирішення завдань на інших напрямах, можливо, навіть на характерних для певної місцевості, але важливих для вузької групи молоді чи окремої молодої родини.

 Отже, державне національно-патріотичне виховання із урахуванням чинників, що впливають на ефективність її провадження, автор вважає за можливе запропонувати узагальнений механізм її реалізації, який включає такі елементи:

 1. Сукупність законодавчих та нормативних актів на рівні держави, які регламентують державну молодіжну політику, визначають місце і роль державної молодіжної політики, а також нормативних документів, програм національного рівня стосовно вирішення молодіжних проблем.

  2. Вертикаль у структурі органів державної виконавчої влади з підпорядкованих органів, які безпосередньо відповідають за державну політику на всіх рівнях.

  3. Необхідні структури, відповідальні за роботу з молоддю, в галузевих органах державного управління, причетних до вирішення проблем молоді.

   4. Розвинена молодіжна інфраструктура (загальнодержавні заклади й установи з філіалами, регіональні з філіалами).

   5. Молодіжні громадські організації та об’єднання (всеукраїнські, місцеві зі своїми осередками та відділеннями).

   6. Розвинутий механізм фінансування державної молодіжної політики через:

- фінансування державного бюджету;

- безпосереднє фінансування органами державної влади на місцях;

- залучення позабюджетних коштів;

- фінансування через молодіжні фонди;

- стимулювання здійснення державної молодіжної політики через дотації, субсидії, проведення конкурсів програм.

   Передбачається, що такий механізм буде досить ефективним за наявності системи організаційних заходів, що приводили б його в дію. Стосовно механізму здійснення державної молодіжної політки ними, вочевидь, є:

- вивчення становища молоді та прогнозування розвитку тенденцій у молодіжному середовищі;

- визначення цілей та пріоритетів здійснення державної молодіжної політики;

- планування відповідних заходів;

- повноцінне функціонування системи підготовки та перепідготовки кадрів для роботи з молоддю;

- залучення керівників регіонів (областей, міст, районів, селищ, сіл), закладів і підприємств до безпосередньої участі в реалізації державної молодіжної політики, до діалогу з молоддю;

- створення системи контролю за періодичною звітністю (слухань) про їх реалізацію державної молодіжної політики на регіональному рівні;

- створення ефективної системи інформування молоді;

- лобіювання процесу вирішення молодіжних проблем в органах державної влади на всіх рівнях.

 Головним керманичем управлінського механізму реалізації державної молодіжної політики є органи державної влади, безпосередньо відповідальні за її здійснення. Вивчення практики її становлення та діяльності дає можливість зробити деякі узагальнення щодо їх розвитку і перспектив.

 Для підвищення ролі представницьких органів управління у справах молоді у формуванні молодіжної політики було б доцільно при радах народних депутатів створити дорадчі органи з питань молодіжної політики. До їхнього складу варто включити представників виконавчої державної влади, молодіжних громадських організацій, інших організацій, які працюють з молоддю. Такий представницький орган управління у справах молоді міг би реально впливати на здійснення молодіжної політики в регіонах в інтересах молоді, сприяти координації діяльності державних та громадських структур з питань роботи з молоддю.

 Як бачимо, такий механізм реалізації державної молодіжної політики представляє собою складний і надзвичайно мобільний організм, чутливий як до змін у державній молодіжній політиці, так і до змін регіональних умов, де вона здійснюється.

 Отже державна молодіжна політика в Україні – надзвичайно різноманітне за регіонами і в часі явище, яке, з одного боку, значною мірою визначається державною молодіжною політикою, а з іншого, коригується її суб’єктами, виходячи з прийнятих орієнтирів, особливостей та можливостей регіонів.

 Дослідження адміністративного впливу та технологій патріотичного виховання молоді на сучасному етапі показало, що таке виховання в Україні є недостатньо ефективним.

 Якщо ми прагнемо збудувати демократичну правову державу, утвердити громадянське суспільство, необхідно виховати політично зрілого і соціально активного громадянина, патріота своєї землі. Саме брак патріотизму, зневага до своїх земляків є споконвічною проблемою для українців. Патріотизм – свідомість своєї території, а не сама територія – лежить в основі буття і могутності держав. Коли ми хочемо мати стабільну державу, то мусимо розвивати патріотизм, а не культивувати крайні ліберальні чи націоналістичні проекти.

Аналізуючи політичну культуру сучасної молоді можна констатувати низький рівень її сформованості, який проявляється у:

- неузгодженості структури ідейно-політичних настанов;

- домінуванні емоційного рівня сприйняття основних ідеологічних течій і політичних цінностей, що засвідчує переважання неусвідомленого сприйняття конкретних ідейно-політичних напрямків;

- низькій актуалізації політичного ціннісного рівня в структурі свідомості молоді;

- домінуванні емоційного рівня політичних ціннісних орієнтацій, зменшенні інтенсивності їх прояву на когнітивному та звуження практичного втілення на дієвому рівнях.

 Така суперечлива ситуація, що характеризується відносно високою привабливістю політичних цінностей, значним інтересом до політичних подій і явищ, досить високою електоральною активністю, з одного боку, та низькими показниками реальної політичної участі, з іншого, є наслідком недосконалості процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни та не існує механізмів їх реальної взаємодії, зниження впливу сім’ї і школи як основних агентів первинної політичної соціалізації.

Можна зробити висновок, що українське суспільство в цілому постає основним суб’єктом управлінських механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді. Формування патріотизму у молоді сприяє забезпеченню національної безпеки України. Саме механізм реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу та його еволюція як невід’ємного суттєвого елементу регулюючо-створювальної ролі держави за умов трансформації суспільства і є метою забезпечення національної безпеки держави.

За таких умов, безпосередніми суб’єктами є:

- держава (всі владні структури: законодавча, виконавча, судова);

- громадянське суспільство (політичні партії, суспільно-політичні і патріотичні рухи, конфесіональні об’єднання, різноманітні спілки, спортивні організації, асоціації та інші недержавні інститути, які у своїй сукупності провадять роботу відповідного спрямування з окремими прошарками і категоріями людей). Кожен суб’єкт використовує свої методи і засоби впливу на духовну складову молоді. Дане твердження не суперечить сутності державно-патріотичної ідеології, а також законам України. На разі, держава має виховні структури, а в умовах відсутності соціальної державної ідеології, саме на патріотизм робиться наголос у виховній роботі. Недержавні інститути не представлені всередині державних структур, і не ведуть цілеспрямовану виховну роботу, а відтак змушені застосовувати інші форми, методи і засоби впливу.

 Вплив держави на процес національно-патріотичного виховання молоді передбачає використання відповідних механізмів, що сприяють досягненню його цілей. Система формування духовного потенціалу, в залежності від застосованих методів, вміщує три основних механізми: матеріально-технічний, духовний та організаційний.

Усі три групи механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді тісно взаємопов’язані, доповнюють один одного та тільки комплексне їх використання у процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта цієї діяльності – сприяє досягненню головної мети. Отже, при формуванні механізмів впливу державно-патріотичного виховання молоді на регіональному рівні, слід виходити з того, що вони, як і в цілому загальнодержавні, є надзвичайно мінливі у часі, а також враховувати чинники, що впливають на ефективність здійснення державної молодіжної політики на регіональному рівні. Проблема впливу державної політики на процес формування патріотичного виховання молоді ще не стала комплексним дослідженням для державного управління і потребує серйозних зусиль всіх науковців.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Закон України “Про Збройні Сили України”. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9 – Ст.108. // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1934-12.

2. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – №6. – с.18-25.

3. Абрамов А. В. К вопросу о сущности патриотизма // Полигнозис. – 2000. -№2 – С. 60 – 62.

4. Берченко Г. Громадянське суспільство: критерії та сучасне становище в Україні// Кроки до громадянського суспільства. Постмайданне громадянське суспільство України: уроки для країни та світу // Науковий альманах. – К.: УВКР, 2006. – 300 с.

5. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство. – Львів: Літопис, - 2000, 315 с.

6. Касян Т.П. “Державне управління цінностей орієнтації молоді в Україні: патріотичне виховання” - Магістерська робота, - 72 с.

7. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1998. – 288 с.

8. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К. НІСД, 2002. – 864 с.

9. Сучасна українська політика: політика і політологи про неї / Редкол.: І.Ф. Курас, М.І. Михальченко, Ф.М. Рудич, В.П. Горбатенко, В. П. Андрущенко та інш. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 396 с.

10. Щедровицкий Г. П. О методе исследования мышления. –  М., 2006. –  600 с.

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine “On the armed forces of Ukraine”, available at: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1934-12.

2. “The concept of national education” (1995), Ridna shkola, vol. 6,  pp. 18-25.

3. Abramov,  A. V. (2000), “For questions about the essence of patriotism”, Polyhnozys, vol. 2, pp. 60 – 62.

4. Berchenko , H. (2006) “Civil Society: the criteria and the current situation in Ukraine, Naukovyj al'manakh, p. 300.

5. Habermas, Yu. (2000), Strukturni peretvorennia u sferi vidkrytosti: doslidzhennia katehorii hromadians'ke suspil'stvo [Structural changes in the openness: a study of the category of civil society], Litopys, L'viv, Ukraine, p. 315.

6. Kasian, T.P. (2011), “Public administration values ​​orientation of young people in Ukraine. Patriotic education” ,  Abstract of master dissertation, Governance, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, Kyiv, Ukraine, p. 72.

7. Mykhal'chenko M. and Samchuk Z. (1998), Ukraina doby mezhychassia. Blysk ta uboztvo kurtyzaniv [Ukraine era mezhychassyayu. Shine and poverty courtesans], Vydavnycha firma “Vidrodzhennia”, Drohobych, Ukraine, p. 288.

8. Edited by Vlasiuka O. S. (2002), Stratehii rozvytku Ukrainy: teoriia i praktyka [Strategic development of Ukraine: Theory and Practice], NISD, Kyiv, Ukraine, p. 864.

9. Edited by: I.F. Kuras, M.I. Mykhal'chenko, F.M. Rudych, V.P. Horbatenko, V. P. Andruschenko and others (2003), Suchasna ukrains'ka polityka: polityka i politolohy pro nei [Modern Ukrainian politics: politics and political scientists about it], Instytut derzhavy i prava im. V.M. Korets'koho NAN Ukrainy, Kyiv, Ukraine, p. 396.

10. Schedrovytskyj, H. P. (2006), O metode yssledovanyia myshlenyia [The method of management thinking], Moscov, Russia, p. 600.

 

Стаття надійшла до редакції 07.08.2014 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"