Українською | English

BACKMAIN


УДК 339.923:351.82

 

К. О. Богатирьов,

к. п. н., доцент, доцент кафедри «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності,

ПВНЗ «Херсонський економічно-правовий інститут», м. Херсон

 

РИНОК ПРАЦІ ТА СТРАТЕГІЯ ЗАЙНЯТОСТІ В ЄС

 

Стаття присвячена стратегії зайнятості та регулюванню і управлінню ринком праці в ЄС, законодавчим, нормативно-правовим, організаційним та фінансових заходам, необхідним для збалансованого розвитку країн та спільного вирішення проблем у цій сфері.

 

This article is devoted Employment Strategy and the regulation and management of the labor market in the EU, legislative, regulatory, institutional and financial measures necessary for the sustainable development of countries and the joint solution of problems in this area.

 

Ключові слова: стратегія зайнятості в ЄС, ринок праці, вільний рух робочої сили, свобода підприємницької діяльності безробіття, соціальні трансферти, державні товари і послуги.

 

Keywords: Employment Strategy in the EU labor market, free movement of workers, freedom of entrepreneurship unemployment, social transfers, public goods and services.

 

 

Постановка проблеми. Можливості євроінтеграції України тісно пов'язані з гармонізацією національного законодавства з законодавством ЄС, зближенням основних стратегій соціально-економічного розвитку, досягненням відповідних соціальних стандартів. Одним з найбільших досягнень Євросоюзу можна вважати створення спільного ринку праці, вільного руху робочої сили, спільну стратегію зайнятості. І хоча світова економічна криза, тенденції демографічного старіння, глобальна конкуренція суттєво вплинули на ринок праці, погіршивши умови зайнятості, Євросоюз продовжує проводити цілеспрямовану політику щодо збалансованості ринку праці, використовуючи можливості загальноєвропейського та національного рівня.

Зокрема, після розширення Євросоюзу виникли певні проблеми, пов'язані з міграцією з нових країн-членів Спільноти. Загальна кількість мігрантів може скласти близько 3% чисельності населення країн ЦСЄ, або 3 млн. чоловік. Країни ЄС-15, очевидно, не готові протягом перших років після розширення Євросоюзу лібералізувати доступ на свої ринки праці для вихідців з «нових» країн. Якщо країни ЄС-15 зіткнуться з серйозним дисбалансом на своїх ринках праці, то обмежувальні заходи будуть збережені до 2011 р.

Аналіз останніх досліджень. Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної проблеми дає можливість оцінити законодавчий, нормативно-правовий, організаційний, фінансовий аспекти регулювання ринку праці та політики зайнятості (роботи Х.В.де Йонга, У.Хаттона, З.Баумана, У.Бека, М.Кастельса, О.Тоффлера, Ф.Фукуями, М.Зоммера, М.Кришталь, М.Стрежневої, С.Наделя та ін..) та визначити ступінь використаних Євросоюзом можливостей для вирішення найбільш важливих проблем у даній сфері. Але під впливом суспільних процесів соціально-економічна ситуація постійно змінюється, що приводить на ринку праці до нових тенденцій та необхідності гнучких форм регулюванняя як на рівні ЄС, так і на національному рівні. Це актуалізує питання про постійний моніторинг цих процесів, їх науковий аналіз та обґрунтування для розробки практичних рекомендацій для урядів країн та ЄС в цілому.

Мета статті – аналіз регулювання ринку праці та стратегії зайнятості в ЄС, виділення законодавчих, нормативно-правових, організаційних, фінансових заходів, необхідних для збалансованого розвитку країн та спільного вирішення проблем у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Механізм формування загального ринку праці, вільного переміщення робочої сили та соціального захисту мігрантів формувався в рамках ЄС, починаючи з Паризької угоди 1951 р., коли було засновано Європейське об'єднання вугілля і сталі, у якому були зафіксовані соціальні права робітників: часткове фінансування виплат при звільненні, при професійній перепідготовці, працевлаштуванні, створенні альтернативних робочих місць при закритті сталеливарних заводів або скороченні вугледобування; права профспілок, гарантії проти необґрунтованого зниження зарплати і соціальних виплат, права трудящих-мігрантів.

Серед основних «соціальних вимірів» спільного європейського ринку праці слід виділити:

– зняття обмеження на доступ до кваліфікованої роботи за національним громадянством;

– визнання права всіх робітників-мігрантів на рівну оплату за рівний труд чоловіків і жінок, прагнення гармонізувати національні системи страхування, розвиток діалогу між трудом і капіталом (Римська угода 1957 р.);

– введення наднаціонального режиму, який уточнював, за яких умов соціальні виплати, отримані в рамках однієї національної системи можуть бути конвертованими та експортованими в рамках ЄС (Регламент 1408 /1971 р.), правил гармонізації стандартів у сфері захисту здоров'я і безпеки на робочому місці (Єдиний європейський акт 1986 р.).

Спільний ринок праці у Євросоюзі регулюється відповідними угодами і передбачає:

– ліквідацію будь-якої дискримінації працівника на грунті громадянства в питаннях працевлаштування, зарплати та інших умов роботи та найму;

– право проживати у країні, де оселився громадянин після звільнення разом з родиною, яка не втрачає це право і після смерті особи;

– боротьбу з дискримінацією через релігійні та інші переконання, інвалідність, вік чи сексуальну орієнтацію.

В рамках ЄС робітники та члени їх сімей, що виїжджають на роботу до інших європейських країн мають право на:

– об'єднання періодів для нарахування та отримання виплат, пенсій, соціального захисту для себе та своїх дітей;

– подібне за типом пенсійне право, на яке було зароблено в різних державахчленах Спільноти, можна об'єднати в одну пенсію, але не більше розміру найвищої пенсії, яку отримала б дана особа, якби постійно проживала в одній країні;

– державні службовці та особи, яких до них прирівнюють, отримують загальне пенсійне забезпечення;

– додаткові пенсійні права осіб, що працюють або мають власний бізнес, однаково гарантовані на території всіх країн Спільноти;

– єдине законодавство для студентів.

Починаючи з 1989 р. в ЄС діє Хартія основних соціальних прав трудящих, яка включала 47 акцій для впровадження соціального виміру ЄС, а в 1992 р. до Маастрихтського договору було включено додатковий Протокол з соціальної політики, що закріплює соціальні права трудящих та соціальний діалог на європейському рівні між соціальними партнерами: Європейською конфедерацією профспілок (ETUC), Союзом конфедерацій промисловців і роботодавців в Європі (UNICE), Європейським центром підприємств за участю громадськості (CEEP). Соціальні партнери можуть ініціювати європейські домовленості (European agreements).

Це дозволило з 1975 по 1980 в рамках ЄС прийняти 10 директив по соціальній політиці в рамках Програми соціальних дій (ПСД): 3 – по захисту робочих місць, 3 – щодо рівності незалежно від статі, 4 – щодо безпечних і здорових умов праці. Основний принцип цих документів та організацій – координація, взаємне визнання і зближення соціальної політики, але протидія «соціальному туризму».

Одним з найбільш вагомих досягнень євроінтеграції є перетворення післявоєнних потоків економічної міграції у вільний рух робочої сили, що дає можливість громадянам ЄС шукати ліпших умов життя і праці, зокрема: поліпшити умови рівня життя окремої людини, зменшити соціальну напругу у депресивних районах, узгодити пропозиції робочої сили з коливаннями попиту, мати дієвий і гнучкий ринок праці. Свобода пересування найманих працівників була темою ще Римських договорів, суттєву роль зіграла Директива щодо соціального захисту трудових мігрантів (1971 р.).

Незайнята особа що від'їздить до іншої держави-члена Спільноти в пошуках роботи, має право на виплати від країни останнього місця роботи протягом щонайбільше трьох місяців від дати вибуття. Якщо родина працівника проживає в одній країні, а ця особа зайнята й застрахована в іншій, виплати на медичне обслуговування цієї родини здійснюють відповідні установи країни її проживання. Зокрема, в ЄС діє Європейський страховий поліс з охорони здоров'я («Європейська картка»), який дозволяє отримувати медичну допомогу під час перебування в будь-якій європейській країні.

Для дієвості спільного ринку праці потенційні робочі-мігранти мають отримувати достовірну інформацію стосовно кількості та суті вакансій у країнах Спільноти, а також професійні вимоги до можливих кандидатів. Для цього працює Європейська служба зайнятості, яка об'єднує в мережі близько 400 «єврорадників» з національних служб зайнятості, асоціацій роботодавців, профспілок, регіональних влад і ВНЗ. «Єврорадники» опікуються потребами шукачів роботи та роботодавців, які діють на транснаціональному ринку.

Свобода підприємницької діяльності передбачає право особи вести діяльність приватного підприємця чи засновувати і керувати підприємствами, зокрема компаніями та фірмами, відповідно до законодавства країни. Підприємці отримують право на проживання у країні, де громадянин прагне працювати або вести економічну діяльність. Це право поширюється на його подружжя, дітей, інших членів родини, а також на зареєстрованого партнера.

В ЄС діє правило щодо складання нового іспиту на відповідність рівня знань, що є суттєвою перешкодою для свободи заснування підприємства, тому зараз іде процес узгодження щодо взаємного визнання дипломів, посвідчень та інших документів, які підтверджують кваліфікацію, для координування положень національного законодавства стосовно працевлаштування й діяльності приватних підприємців. Такі директиви вже застосовують щодо окремих професій – медичних працівників, лікарів, архітекторів та юристів..

Найбільш серйозною проблемою країн ЄС є безробіття, причинами якого є: економічні кризи, пожвавлення конкуренції з боку нових індустріальних країн з дешевою робочою силою, ступінь насиченості попиту на промислові товари в Європі та перехід економіки і європейських компаній до постіндустріального розвитку. Економічна і соціальна вартість безробіття є надзвичайно високою. Вона включає не лише прямі витрати на забезпечення підтримки соціальної безпеки безробітних, а й втрату податку на прибуток, який безробітні мали б сплачувати, якби працювали; підвищене навантаження соціальних служб; зростання рівня бідності, захворювань і злочинності.

Соціальний захист страхує людей від ризиків, яким піддаються люди при втраті роботи або працездатності – позбавляються доходів, медичного обслуговування, можливості здобувати освіту, оплачувати житло і взагалі все, необхідне для життя. У ЄС соціальний пакет зберігає громадянам всі ці можливості на високому рівні. Така найважливіша мета соціальної політики та інтеграції.

Важливим засобом у досягненні цієї мети є соціальні трансферти. Про їх обсяги в ЄС можна судити за показником рівня бідності до і після виплати допомоги. Відзначимо, що бідними в Євросоюзі вважаються люди з доходом, що становить 60 відсотків від рівня середнього доходу (наприклад, від 24 120 євро на людину на рік, тобто приблизно від 2 тисяч євро на місяць). Отже, за даними Євростату, у 2001 році число людей, що вважаються бідними, після соціальних виплат різко скорочується – з 24 до 15 відсотків.

Які ж державні витрати на допомоги і субсидії, що підтримують прийнятний і навіть гідний рівень життя населення? У цілому по ЄС державні видатки на забезпечення гідного рівня життя складають 116 841,8 мільйона євро у вигляді допомоги та субсидій, а витрати на виплати людям, які вийшли на пенсію передчасно, – 8366,9 мільйона євро (дані звіту Євростату за 2004 рік (Eurostat Yearbook 2004).

Як правило, проблема безробіття загострюється при зниженні темпів економічного зростання, особливо коли в економіці спостерігаються не просто застійні, а кризові явища. Якщо подивитися на структуру безробітних, то можна побачити: безробіття в Європі вище серед жінок, ніж серед чоловіків. Безробітних з вищою освітою – 6,3 відсотка, а з початковою і середньою освітою – 9,8 (дані звіту Євростату за 2004 рік (Eurostat Yearbook 2004), наведені за 2002 рік).

Скорочення зайнятості в період структурної перебудови економіки збільшує навантаження на бюджет урядів. Власні кошти бюджету ЄС в основному поповнюються від податку на додану вартість (ПДВ) і від внесків держав у розмірі певного відсотка від ВВП учасника інтеграції. Під час спаду або депресії витрати на допомоги і субсидії в рамках соціальної політики збільшуються автоматично.

Але, в цілому, політика ЄС спрямована на оздоровлення економіки і відновлення зростання на новому, більш якісному рівні. Про це свідчить активізація діяльності Європейської Ради з метою надати імпульс стійкому розвитку економіки Союзу. Суттєві переваги країнам-членам ЄС надає наявність таких європейських фондів як Європейський соціальний фонд (1960 р.), Європейський фонд регіонального розвитку (1975 р.), Аграрний, Риболовний, Фонд єднання (1994), Фонд солідарності (2002).

Слід зауважити, що Євросоюз ще з 70-х років ХХ ст. відмовився від амбіцій досягнення загальної зайнятості. Крім того, з прийняттям в ЄС південноєвропейських бідніших країн – Греції, Іспанії та Португалії – виникли побоювання соціального демпінгу.

У 80-і роки в ЄС посилилася дискусія про політику в галузі зайнятості. У прийнятій у 1989 р. Соціальної хартії зафіксований політичний консенсус з приводу того, що в рамках внутрішнього ринку ЄС основні соціальні права працівників не будуть порушуватися.

Амстердамський договір визначив стратегію зайнятості в ЄС як сприяння появі кваліфікованої, освіченої, здатної пристосуватися до нових умов робочої сили та ринків праці, чутливих до економічних змін.

Європейська стратегія зайнятості (ЄСЗ) була кодифікована Амстердамським договором і запущена в 1997 р. Люксембурзькою сесією.

В люксембурзькій стратегії виділені чотири теми:

– підприємницькі якості (entrepreneurship) – готовність до створення нових робочих місць за рахунок скорочення трудових затрат, які не мають відношення до зарплати та інших форм податкового навантаження зайнятості,

– відповідність вимогам найму (employability) – сприяння громадянам в отриманні ними додаткових якостей, умінь, які сприятимуть отриманню роботи,

– адаптивність (adaptability) – вплив на підприємства та індивідів засобами податкового стимулювання,

– рівність можливостей – сприяння участі жінок у ринку праці, інтеграція інвалідів до трудового життя.

В 1999 р. Європейська Рада в Кельні ухвалила Європейський пакт зайнятості, що був спрямований на припинення скорочення кількості робочих місць і визначив підхід до об'єднання всіх заходів ЄС щодо політики зайнятості:

– вичерпна структурна реформа та модернізація, метою якої стало посилення інноваційної спроможності і ефективності ринку праці та ринків товарів, послуг і капіталів (Кардифський процес);

– координування економічної політики та поліпшення ефективності взаємодії між зростанням заробітної плати та валютною, бюджетною та фінансовою політикою шляхом макроекономічного діалогу, спрямованого на збереження динаміки без зростання інфляції (Кельнський процес);

– подальший розвиток і запровадження скоординованої стратегії зайнятості для поліпшення ефективності ринків праці шляхом підвищення рівня зайнятості, розвитку підприємництва, пристосування бізнесу та найманих працівників до нових умов, а також рівних можливостей для чоловіків і жінок у працевлаштуванні (Люксембурзький процес).

Керуючись цими пунктами, країни ЄС щорічно узгоджують основні елементи економічних політик, стратегії зайнятості, макроекономічний діалог проводиться в рамках Економіко-фінансового комітету через співпрацю з Радою з трудових і соціальних питань та за участі представників Європейської Ради, Комісії, Європейського центрального банку та соціальних партнерів. У макроекономічному діалозі іде обмін інформацією та думками підзвітних Спільноті установ і його соціальних партнерів щодо питання зіставлення плану макроекономічної політики для збільшення і повного використання потенціалу зростання зайнятості.

У Лісабонському процесі також робиться спроба ще більше пов'язати політику в галузі зайнятості з іншими областями економічної політики, однак загальний фон при цьому сильно змінився. Якщо в Кельні на першому плані ще знаходилися міркування орієнтації на попит, то в Лісабоні утвердилася парадигма конкурентоспроможності з першочерговою метою перетворення Європи до 2010 р. в найбільш динамічний в світі, заснований на знаннях, економічний простір.

Європейська стратегія в галузі зайнятості важлива як «методична лабораторія» ЄС, тому що тут вперше було застосовано «метод відкритої координації» (МВК). Суть його полягає в тому, що на підставі спільних європейських уявлень про цілі (у даному випадку – орієнтирів в сфері політики зайнятості) розробляються національні плани дій, які Комісія та Рада коментують в щорічному Спільному звіті. При цьому Комісією розробляються специфічні для відповідних країн рекомендації, однак механізмів введення санкцій немає.На Лісабонському саміті виділено п'ять головних орієнтирів:

– подовження трудового життя, введення безперервного навчання відповідно до завдань економічної реструктуризації;

– реформування системи соціального захисту;

– заохочення соціальної інтеграції;

– надання батькам свободи у визначенні кількості дітей у сім'ї;

– розвиток імміграційної політики

Загалом ці орієнтири вимагають:

– підвищення вкладу соціальної політики в економічне зростання;

– конкурентоспроможність і соціальну згуртованість завдяки розвитку безперервного навчання, модернізації організації праці та реформування соціального захисту;

– подовження трудового життя за допомогою розширення зайнятості не тільки старших за віком працівників (чоловіків і жінок), а й молодих. Подовжити і поліпшити трудове життя можна шляхом оптимального поєднання періодів роботи, навчання та часу, присвяченого дітям та людям похилого віку. Це передбачає забезпечення гнучкості в організації праці та соціального захисту протягом усього життєвого циклу людини;

– заохочення соціальної інтеграції, здійснення інвестицій у дітей та молодь.

Нинішня соціальна політика особливу увагу приділяє літнім людям і стабільності пенсійного забезпечення, однак не можна ігнорувати той факт, що в сьогоднішній Європі значна частина молодих людей, які в майбутньому стануть відігравати провідну роль у суспільстві, стикається з ризиком бідності;

– динамізація демографічних процесів. Світовий досвід підтверджує, що демографічний фактор є визначальним для динамічного розвитку суспільства. Відповідно, ЄС має надати імміграційній політиці більш селективний і інтегрований характер, заохочувати молоді пари до народження будь-якої кількості дітей;

– забезпечення якісного управління соціальною сферою в кожній з країн ЄС, беручи до уваги відмінності між ними, особливо після розширення складу членів Євросоюзу.

У розширеній Європі набирають чинності тенденції до збільшення диференціації в зарплатах і безробіття. Відповідно, виникає необхідність в альтернативних або компенсаційних стратегіях, таких як субсидування зарплат, пов'язаних з підвищенням кваліфікації, розширенням громадської зайнятості (якщо, звичайно, не приймати високий рівень соціальної нерівності як даність). Але для здійснення подібних заходів потрібно простір для фіскально-політичних маневрів. Європейська інтеграція впливає на можливості маневрування посиленням податкової конкуренції в рамках ЄС, забороною на надмірне фінансування заборгованості (не більше ніж 3%

ВВП).

Взаємозв'язок між зростанням продуктивності і доходів, іншими формами підвищення добробуту в багатих і старих товариства оцінюється інакше, ніж у молодих і бідних. Багаті суспільства хочуть мати більше вільного часу, у них вище потреба у перерозподілі, більш сильні постматеріальні пріоритети (наприклад, екологія). Протее, коли вони конкурують на єдиному ринку, то виробники товарів і послуг в «зациклених» на продуктивності праці товариствах чинять на них конкурентний тиск. Їх працівники трудяться довше, у них менше зобов'язань з перерозподілу, а соціальні витрати (включаючи екологію) розглядаються не як внутрішнє завдання, а переносяться на суспільство в цілому.

Європейська інтеграція обмежує цей процес. З одного боку, вона встановила жорсткі рамки екстерналізації витрат (наприклад, у сфері безпеки на робочому місці, екології). У тому ж напрямку діють стандарти в області рівноправності, участі у прийнятті рішень і т.д. З іншого боку, інтеграція привела до вироблення стандартів виробництва, які перешкоджають зростанню кількісної продуктивності на шкоду якості, тобто на шкоду споживача.

Ці правила знижують можливості швидкого зростання бідних держав-членів ЄС. В якості компенсації ЄС пропонує останнім сприяння регіональному розвитку – політику з'єднання, яка повинна підвищити потенційну продуктивність розміщення виробництва в бідних регіонах шляхом поліпшення мезоекономічного середовища (інфраструктури, освіти і т.д.).

Що стосується державних товарівта послуг, вони можуть використовуватися всіма незалежно від внеску в їх фінансування, що, як правило, призводить до перерозподілу на користь більш бідних верств населення. Проте тенденція, посилено підтримувана в ЄС, спрямована на приватизацію цих послуг. В одних сферах – енергетика, зв'язок, громадський транспорт, досягнуто значне просування, в інших – приватні пропозиції конкурують з державними або доповнюють їх (наприклад, виховання / репетиторство, охорона здоров'я / медикаменти і т.д.). Ефективність від перерозподілу зменшується у зв'язку з тим, що субсидування бідних споживачів з інших джерел не відбувається.

Крім того, і державні установи, які пропонують свої послуги, залежать від поставок з приватного сектора, на які, як правило, повинен оголошуватися загальноєвропейський тендер. Якщо «приватники» з декількох держав-членів ЄС пропонують свої товари або послуги, то виникає потреба не тільки в європейському регулювання, а й у встановленні відповідної компетенції ЄС. У кращому випадку конкуренція, що виникає в такий спосіб, змушує здешевлювати та / або підвищувати ефективність надання державних (або колишніх державних) товарів або послуг. Однак найчастіше конкурентний тиск з-за вимушеного зниження витрат ставить під загрозу як дохід і умови праці в організаціях, що пропонують такі товари (послуги), так і якість, а також асортимент пропозиції.

Висновки.  Отже, питання розвитку спільного ринку праці та зайнятості мають величезне значення для майбутнього економічного і соціального процвітання Європи. Зниження кількості робочих рук в найближчі два десятиліття може призвести до уповільнення темпів зростання, якщо воно не буде компенсовано прискоренням зростання продуктивності праці. Величезним потенціалом в області створення робочих місць мають стати нові сфери застосування праці, пов'язані з розвитком екологічних служб, дошкільної освіти, розширенням безперервної освіти, диверсифікацією медичних і соціальних послуг, послуг для бізнесу, регіонального та міського управління і т.д.

Враховуючи європейський досвід, при формуванні української моделі ринку праці та політики зайнятості слід обов‘язково прийняти умови, коли соціально орієнтована ринкова економіка підтримує високі темпи економічного зростання і розумний рівень соціального захисту та соціального консенсусу. Досягнення такої рівноваги може здійснюватися лише на основі діалогу, стабільних відносин між громадянами, роботодавцями і державою, узгодження між ними на законодавчому, організаційному рівнях основних принципів партнерства.

Для України, яка планує вступ до ЄС, важливо усвідомити, що європейська інтеграція передбачає гармонізацію національного законодавства з acquiscommunautire («спільний доробок», термін, що використовується в рамках Європейського Союзу та вживається для визначення норм, напрацьованих за час існування Європейського Співтовариства, які мають сприйматися як факт країнами, що вступають до Союзу і не підлягають обговоренню, не можуть бути змінені або усунені шляхом переговорів), оскільки норми ЄС найбільшою мірою відповідають цілям ефективної політики зайнятості та забезпечують запобігання дискримінації у сфері зайнятості, професійного навчання і освіти в цілому, забезпечення вільного переміщення працівників, функціонування спільного ринку праці.

 

Література:

1. Европейская социальная хартия. 18.10.1961: Справочник: Пер. с франц. – М.: Междунар. отношения, 2000.– 264 с.

2. Западноевропейские модели социально-экономического развития. – М.:ИМЭМО,2000 –215 с.

3. Зоммер М. Європейська соціальна модель та вдосконалення прав найманих працівників за умов глобалізації / М.Зоммер // Профспілки України.–2007.–№ 10.– С.35–36.

4. Использование европейского опыта для повышения эффективности социальной политики в Украине. – [Електронний ресурс]. – Доступно за: http://experts.in.ua/baza/ analitic/index.php?ELEMENT_ID=34566

5. Йонг де Х.В. Европейский капитализм: между свободой и справедливостью / Х.В. де Йонг // Вопросы экономики.–1994.– № 5.– С.106–109.

6. Кришталь М. Зарубіжний досвід вирішення трудових спорів / М.Кришталь // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення.– 2002.–№ 7.– С.47–54.

7. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия / С.Надель // Мировая экономика и международные отношения.– 2000.– № 1.–С.45–53, № 2.–С.20–26.

8. Приоритеты и ценности социально-экономической политики стран Еросоюза: Монография/ Под общ. ред. Н.Шмелева и В.Перской.–М.: Изд-во РАГС, 2008.–С.31– 50

9. Стрежнева М. Проблемы социальной политики в Европейском Союзе / М.Стрежнева //Мировая экономика и международные отношения.–2006.–С.22–31

10. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию: пер. с англ. / Ф.Фукуяма.–М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак», 2004.– 730 с.

11. Хаттон У. Капитализм участия. / Хаттон У. // Мировая экономика и международные отношения.– 2000.– № 1.– С.35–44

Стаття надійшла до редакції 19.11.2012 р.

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"