Українською | English

BACKMAIN


УДК 354:323.1

 

В. І. Андріяш,

кандидат політичних наук, доцент, Інститут державного управління,

 Чорноморський державний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв

 

ВЕРХОВНА РАДА ЯК НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

 

V. I. Andriyash,

PhD in Political Science, Associate Professor, Institute of Public Administration at the

Petro Mohyla Black Sea State University, Mykolaiv

 

PARLIAMENT AS A NATIONAL INSTITUTE PROTECTION OF NATIONAL MINORITIES

 

В статті проаналізовано особливості системи національних інститутів захисту прав національних меншин. Окреслено роль та місце Верховної Ради України щодо забезпечення прав національних меншин.

 

This paper analyzes the features of national institutions for the protection of minority rights. Outlines the role and place of the Verkhovna Rada of Ukraine on protection of national minorities.

 

Ключові слова: Верховна Рада України, національні меншин, комітети Верховної Ради України, представництво національних меншин у парламентських органах влади, омбудсмен, парламентський контроль.

 

Keywords: Parliament of Ukraine, national minorities, the Verkhovna Rada of Ukraine, the representation of national minorities in parliamentary government ombudsman, parliamentary control.

 

 

Постановка проблеми. Цілі та завдання національних інститутів захисту прав меншин із самого початку їх становлення повинні бути направлені на те, щоб їх реалізація принесла цілком конкретний результат, який підтверджує основоположну тезу про те, що в умовах дезінтеграції старої політичної системи й ідеології в державах колишнього СРСР вкрай необхідно досягти належної рівноваги між загальними потребами економічного та політичного розвитку і потребами загальнонаціонального відродження на шляхах етнонаціональних перетворень. Саме така позиція, вибір таких цілей і завдань етнополітики відповідав би об’єктивним та суб’єктивним умовам проходження Україною фази прогресивної трансформації суспільства. При цьому слід виходити з того, що національні інституції різних рівнів повинні відігравати тут свою повноцінну роль, стаючи об’єктивною закономірністю самого прогресу міжетнічних відносин як реально існуючої і сприятливої форми людської життєдіяльності.

Метою статті є проаналізувати місце та роль Верховної Ради України як національного інституту щодо захисту прав національних меншин та забезпечення стабільних міжетнічних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Вивченню стану розвитку національних інститутів в цілому та Верховної Ради України, зокрема, присвячено чимало праць та досліджень українських і зарубіжних науковців, зокрема Г. Луцишин [7; 8], О. Майборода [9], Ю. Тищенко [21; 22], В. Фесенко [23] та інші.

Виклад основного матеріалу. Головною метою діяльності національних інститутів щодо захисту прав національних меншин є всебічне забезпечення у сфері, яку вони регулюють, перш за все, політичної злагоди; досягнення розумної рівноваги; стійкого розвитку; дотримання основ справедливої державної етнополітики; міжетнічного єднання як запоруки безпеки держави і громадянина; утвердження в громадській думці гуманістичної моралі, толерантності, віротерпимості, взаємоповаги незалежно від етнічної та конфесійної приналежності.

Особливістю системи національних інститутів в Україні є те, що вона включає в себе, на відміну від нормативної системи захисту прав етнічних спільнот, також органи публічної влади: структури державного управління, органи місцевого самоврядування, неурядові організації, підприємства, установи, у тому числі ті, які не набули статусу юридичної особи, наприклад, громадські організації національних меншин, реєстрація яких відбулася шляхом повідомлення про легалізацію, а також правові норми та принципи, що регламентують їх діяльність у сфері захисту прав національних меншин.

В гарантуванні законодавчого забезпечення рівності та стабільності міжетнічних відносин провідне місце належить Верховній Раді України – єдиному органові законодавчої влади [6].

У багатьох державах, відповідно до встановлених норм законодавства, передбачено резервування за національними меншинами певної кількості місць у парламенті відповідно до положень Резолюції міжпарламентської Асамблеї про забезпечення участі та представлення національних меншин у парламентському процесі [7, с. 113]. Асамблея рекомендує країнам Ради Європи належним чином враховувати вимоги етнічної та національної розмаїтості, рівного представництва національних меншин у парламентських органах влади, зокрема, на основі:

-  спеціальних норм у виборчому законодавстві;

-  створення консультативно-дорадчих органів;

-  демократичних традицій суспільства та держави [7, с. 114-115].

Таким чином, проблема представництва національних меншин у багатьох європейських державах вирішується кількома методами, які використовують більшість європейських країн.

Так, у Словаччині, угорцям та представникам інших національностей «бронюються» місця в законодавчих органах влади різних рівнів [8, с. 185-186]. Конституція Словенії надає особливі права корінним італійським та угорським етнічним громадам. У законодавстві Угорщини зазначається, що при формуванні виборчих округів повинні враховуватись етнічні, релігійні та інші особливості населення. В Італії, в місцях проживання офіційно визнаних національних меншин, визначення округів сприяє їх доступу до представницьких органів влади. Законодавство окремих держав передбачає, що партії національних меншин можуть бути допущені до участі у розподілі депутатських мандатів навіть за умови, якщо вони не подолали виборчий бар’єр, однак отримали кількість голосів, яка дорівнює виборчій квоті (Литва, Німеччина, Польща) [3]. При цьому відповідні норми законодавства застосовуються як на загальнодержавних, так і місцевих виборах (в Німеччині – лише у землях Нижня Саксонія, Верхня Саксонія, Гессен, Баден-Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія).

Щодо України, то національне законодавство не передбачає надання жодних квот у ході виборчого процесу [17]. Але такі прецеденти все ж таки були. Зокрема, встановлення виборчих квот було здійснено у 1994 р. під час виборів до Верховної Ради Криму відповідно до змін, які були закріплені у Законі України «Про доповнення до Закону Республіки Крим «Про вибори Верховної Ради Криму» 14 жовтня 1993 року [15]. Внесенню відповідних змін передували чисельні протести кримських татар, і як результат, було надано представникам кримськотатарського народу – 14 мандатів, а представникам вірменського, болгарського, грецького і німецького народів, депортованих із Криму в 1944 р. по одному мандату, але згодом було прийнято новий закон «Про внесення змін та доповнень до Закону Республіки Крим «Про вибори Верховної Ради Криму», в якому були відсутні положення щодо встановлення виборчих квот [16].

На сьогоднішній день, остатньою редакцією Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061-VI [17] передбачається можливість самовисування, якою можуть скористатися і представники національних меншин під час виборів до Верховної Ради, але не передбачає наявності спеціальних преференційних умов для організацій національних меншин в цьому процесі, що знайшло своє підтвердження під час виборчого процесу 2012 р. В новообраному парламенті, на думку деяких фахівців, більшою мірою представлені представники національних меншин на відміну від попередніх. Наприклад, депутати від національних меншин мали можливість обиратися як за пропорційними списками так і на мажоритарній основі. Але, в більшості випадків це не стало передумовою їх обрання, тому представники національних меншин висловлюють занепокоєння щодо дієвості внесених змін до виборчого законодавства [1].

У багатьох країнах політики дотримуються думки, що національні меншини варто обмежувати від участі у владі, оскільки присутність національних меншин несе вірогідність виникнення внутрішньої опозиції в державі, результатом чого може стати виникнення загроз цілісності держави. З іншої сторони, в багатьох державах вважають, що присутність представників національних меншин в органах влади знімає етнічну напругу в суспільстві, запобігає виникненню етнічних конфліктів. На думку ряду дослідників, зокрема, О. Майбороди, «етнічність має бути присутня у владі або своїми носіями, або ж пріоритетним ставленням до себе» [9, с. 18].

В Основному Законі держави викладені її повноваження щодо законодавчо-правового регулювання у цій галузі. Необхідність уваги до законодавчої діяльності Верховної Ради викликана тим фактом, що деякі законопроекти, які стосуються сфери національного життя проходять досить довгий час обговорення та внесення необхідних змін. Наприклад, процес розгляду різних варіантів закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» триває з 2003 року, і сьогодні не існує позитивних зрушень до можливого завершення процесу попри численні рекомендації РЄ та ОБСЕ [2]. Так, деякі представники комуністів займають специфічну, прорадянську позицію стосовно питань забезпечення прав національних меншин, стверджуючи, що депортація кримських татар у 1944 році «була застосована для порятунку кримськотатарського народу» [22]. Схожа ситуація і навколо Концепції державної етнонаціональної політики України. Адже перші її варіанти були запропоновані у 90-х рр. XX ст., практично відразу після проголошення незалежності України, але по сьогоднішній день цей проект залишається виключно на папері. На жаль, така ситуація виникає навколо більшості внесених на розгляд до Верховної Ради законопроектів.

Саме тому протягом останнього часу все більше фахівців наголошують на необхідності внесення відповідних змін щодо існуючого порядку прийняття рішень ВР України у напрямку його спрощення, зокрема:

   встановлення кворуму для проведення засідань Верховної Ради України;

   відмову від вимоги щодо прийняття законів абсолютною більшістю народних депутатів (226) та перехід до голосування відносною більшістю від присутніх у сесійній залі депутатів;

   упровадження категорії законопроектів, які мають ухвалюватись кваліфікованою більшістю голосів (вибори, референдуми, статус національних меншин, статус окремих вищих органів державної влади тощо);

   визначення чіткого переліку законопроектів, схвалення яких вимагатиме підтримки абсолютною більшістю голосів (наприклад: подолання вето Президента на закони, прийняті відносною більшістю присутніх на засіданні депутатів) [4; 12; 14; 20; 23].

Запропоновані зміни певною мірою передбачають можливе введення основ органічного законодавства.На думку більшості дослідників такі закони носять системоутворюючий характер, оскільки можуть містити положення закріплені у Конституції та встановлювати органічну єдність з існуючими законами. Саме завдяки такій особливості, деякі фахівці, наголошують на доцільності внести відповідні зміни до законотворчої діяльності Верховної Ради України, наголошуючи на використанні такого підходу у більшості демократичних країн світу [14]. На нашу думку одним із перших органічних законів у сфері міжнаціональних відносин може бути Концепція про етнонаціональну державну політику в Україні, за умови, що сам документ не міститиме протиріч та неузгодженостей щодо основних питань в сфері етнонаціональних відносин.

До складу Верховної Ради, на ряду з іншими комітетами [5], входять два профільні комітети, які займаються питаннями щодо національного життя, це Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин і Комітет з питань культури та духовності. Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин активно співпрацює з громадськими організаціями національних меншин, зокрема, протягом 2012 р., враховуючи пропозиції громадських організацій, було проведено: круглі столи на тему «Перспективи правового регулювання у сфері відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», «Проблеми законодавчого врегулювання етнонаціональної політики в Україні. Основні критерії майбутнього закону», «Перспективи правового регулювання державної підтримки української громади за кордоном»; комітетські слухання про «Сучасний стан та шляхи врегулювання проблем у сфері захисту прав трудових мігрантів-громадян України» [13].

У Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин зареєстровано 19 законопроектів, які прямо або опосередковано можуть стосуватися проблематики міжетнічних взаємин. У Комітеті культури та духовності майже 70 подібних законопроектів та ініціатив [21].

Провідну роль у сфері захисту прав національних меншин виконує інституція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – омбудсмен), правовий статус якого визначено Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [19].

Омбудсмен здійснює парламентський контроль щодо дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина на території України та в межах її юрисдикції. Організація його діяльності відбувається незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Його функції доповнюють вже існуючі в державі засоби захисту прав і свобод, жодним чином не відміняють та не приводять до обмеження діяльності компетентних державних органів, що також забезпечують захист та поновлення порушених прав і свобод громадян. Практична діяльність омбудсмена займає важливе місце у роботі по захисту прав і свобод громадян, зокрема, досить часто виступає ініціатором проведення різноманітних моніторингів, проектів, займається розробкою спеціальних рекомендацій. Для покращення взаємодії з недержавними громадськими організаціями при омбудсмені створено Консультативну раду та 4 консультативно-дорадчі органи [11].

У 2012 році, вперше з часів отримання Україною незалежності, відбулися парламентські слухання у Верховній Раді щодо існуючої етнонаціональної ситуації в країні та ефективності етнополітики, в яких активну участь приймали представники органів державної влади, громадських організацій національних меншин, провідних наукових установ [13; 18]. В результаті слухань було проведено аналіз сучасного стану реалізації етнополітики в Україні, окреслено основні напрямки подальшого розвитку діалогу між державою та етнічними спільнотами, сформовано основні напрями формування та реалізації державної політики у вказаній сфері. На нашу думку, такі парламентські слухання щодо етнонаціональної ситуації в країні повинні носити систематичний характер.

Висновки. Щодо мережі (системи) національних інститутів – центральних та місцевих органів етнополітичного регулювання в Україні, тобто його управлінського рівня, то її становлення почалося на рубежі 1990-х років, саме тоді етнополітику – на рівні контролю етносоціальних процесів – було віднесено до функцій державного управління. Формування національних інститутів усіх рівнів передбачає необхідність створення в системі державної влади відповідних органів та установ, до компетенції яких входитимуть питання щодо національних меншин та представництв при цих органах громадських організацій етнічних спільнот.

Держава визначальним чином впливає на зміст управлінських рішень, оскільки сама визначає основні цілі у сфері етнічного життя суспільства. Проте, політика, не підкріплена належним чином ефективними технологіями впливу, не може повноцінно реалізувати свій конструктивний потенціал, тому що політика офіційної влади вступає часто (нерідко внаслідок провокативних чинників) у конкуренцію з політикою і діями не просто опозиції, а з відверто антидержавницькими та антинаціональними силами, які спираються не тільки на суто політичні ресурси, а й на цілий арсенал інших, більш небезпечних засобів. Очевидно, настав час більш активного пошуку альтернативних упереджувальних заходів, переходу від голослівних політичних декларацій і стратегічних орієнтацій до предметної діяльності у цій важливій суспільній сфері. Задля цього необхідно розвивати наукові пошуки і практичні розробки у галузі етнополітичних технологій, які, на жаль, перебувають ще у зародковому стані.

Перспективи подальших досліджень. Загострення етнічних відносин вимагає їх ретельного дослідження в цілях напрацювання досвіду врегулювання цих проблем: передбачення та попередження конфліктних ситуацій, і особливо, запобігання повної асиміляції та зникнення невеличких самобутніх етнічних утворень.

 

Література:

1. Вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року. Остаточний звіт Місії зі спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ [Електронний ресурс] / Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ. – Режим доступу : http://www.osce.org/uk/odihr/elections/98746

2. Виступ народного депутата України фракції Народної Партії О. Зарубінського на парламентських слуханнях «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи» 11 січня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.narodna.lg.ua/news/id_20246/.

3. Забезпечення представництва жінок та національних меншин у виборних органах країн ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.parlament.org.ua/docs/files/8/1150892480_ans.pdf.

4. Зелена книга української конституційної реформи: матеріали для громадського обговорення / [ШПА при НАУКМА, ЦППр, УНЦПД, КВУ : За заг. ред. І. Коліушка, Ю.Кириченко]. К. : «Лікей», 2007. – 32 с.

5. Комітети Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_komitis.

6. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96%2D%E2%F0

7. Луцишин Г.І. Особливості розвитку етнічних партій в Україні / Г.І.Луцишин // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – № 912: Серія: Питання політології. Вип.17. – 2010. – С. 113-118.

8. Луцишин Г.І. Політизація етнічності: консолідація чи деконсолідація нації? / Г.Луцишин // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : щоквартальний науковий журнал. – № 2. – 2011. – С. 184-187.

9. Майборода О. Етнічна карта на парламентських виборах не стане козирною: не той розклад / О.Майборода // Контекст. – 2001. – № 11. – С. 18-25.

10. Модернізація України: визначення пріоритетів реформ: проект до обговорення / [відп. ред.: Ігор Коліушко, Ігор Бураковський, Олександр Сушко... та ін. ; Міжнародний фонд «Відродження»... та ін.]. – Київ, 2009. – 120 с.

11. Моніторинг перших місяців діяльності Валерії Лутковської на посаді Омбудсмена [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1788:2012-06-20-10-06-26&catid=14:2010-12-07-14-44-26&Itemid=7

12. Оцінка стану українського парламентаризму на основі керівних принципів демократичних парламентів. – Доповідь Лабораторії законодавчих ініціатив у рамках проекту USAID «Програма сприяння парламенту II», 2011р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://parlament.org.ua/upload/docs/Benchmarks_democracy__1.pdf.

13. Парламентські слухання на тему: «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uvkr.com.ua/news/1044

14. Перспективи зміни процедури прийняття законів у Верховній Раді України. Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.niss.gov.ua/catalogue/8/.

15. Про вибори Верховної Ради Криму : Закон Республіки Крим від 17 вересня 1993 р. (з доп. від 14 жовтня 1993 р. і змін. від 9 грудня 1993 р., від 5 червня 1996 р., від 13 червня 1996 р., від 26 березня 1997 р.) // Відомості Верховної Ради Криму. – № 5. – 1993. – Ст. 218.

16. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Нормативно-правовий акт – Закон Автономної Республіки Крим від 18 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради Криму. – 1997. – № 7. – Ст. 102.

17. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 17 листопада 2011 року № 4061-VI // Відомості Верховної Ради України. –  2012. – № 10-11. – Ст. 73.

18. Про парламентські слухання на тему: «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи» 11 січня 2012 року [Електронний ресурс] :  Постанова від 08.09.2011 № 3711-VI. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244856286

19. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.

20. Термін придатності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://glavcom.ua/articles/2832.html.

21. Тищенко Ю. Політичні партії та національні меншини в оцінках експертів [Електронний ресурс] / Ю. Тищенко. – Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/userfiles/party-national_minority2013.pdf

22. Тищенко Ю. Про політику ідентичності: виборча кампанія до Верховної Ради України 2012 року. Аналітичний звіт [Електронний ресурс] / Ю. Тищенко. – Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/userfiles/policy_identity_election2012.pdf

23. Фесенко В. Голосування за відмінну «кнопкодавства» саботувала опозиція [Електронний ресурс] / В.Фесенко. – Режим доступу : http://gazeta.ua/articles/fesenko-volodymyr/_golosuvannya-za-vidminu-knopkodavstva-sabotuvala-opoziciya/375674.

 

References:

1. Biuro demokratychnykh instytutsij ta prav liudyny OBSYe (2012), “Vybory do Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 zhovtnia 2012 roku. Ostatochnyj zvit Misii zi sposterezhennia za vyboramy OBSYe/BDIPL”, available at: http://www.osce.org/uk/odihr/elections/98746 (Accessed 4 January 2013).

2. Narodna partiia (2012), Vystup narodnoho deputata Ukrainy fraktsii Narodnoi Partii O. Zarubins'koho na parlaments'kykh slukhanniakh “Etnonatsional'na polityka Ukrainy: zdobutky ta perspektyvy” 11 sichnia 2012 roku, available at: http://www.narodna.lg.ua/news/id_20246 (Accessed 4 January 2013).

3. Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv (2011), “Zabezpechennia predstavnytstva zhinok ta natsional'nykh menshyn u vybornykh orhanakh krain YeS”, available at: http://www.parlament.org.ua/docs/files/8/1150892480_ans.pdf (Accessed 14 January 2013).

4. Koliushko, І. and Kyrychenko, Yu. (2007), Zelena knyha ukrains'koi konstytutsijnoi reformy: materialy dlia hromads'koho obhovorennia [Green Paper Ukrainian constitutional reform materials for public comment], Likej, Kyiv, Ukraine.

5. Verkhovan Rada Ukrainy ofitsijnyj veb-portal (2014), “Komitety Verkhovnoi Rady Ukrainy”, available at: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_komitis (Accessed 14 January 2014).

6. Verkhovna Rada Ukrainy (2014), “Konstytutsiia Ukrainy : pryjniata na p'iatij sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 chervnia 1996 roku”, available at: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg (Accessed 13 January 2014).

7. Lutsyshyn, H.I. (2010), Features of ethnic parties in Ukraine, Visnyk Kharkivs'koho natsional'noho universytetu im. V.N.Karazina, vol. 912, no. 17, pp. 113-118.

8. Lutsyshyn, H.I. (2011), The politicization of ethnicity: consolidation or dekonsolidatsiya nation?, Visnyk Derzhavnoi akademii kerivnykh kadriv kul'tury i mystetstv : schokvartal'nyj naukovyj zhurnal, vol. 2, pp. 184-187.

9. Majboroda, O. (2001), Ethnic map of the parliamentary elections will not trump: not the schedule, Kontekst, vol. 11, pp. 18-25.

10. Koliushko I., Burakovs'kyj, I. and Sushko, O. (2009), Modernizatsiia Ukrainy: vyznachennia priorytetiv reform: proekt do obhovorennia [Modernization of Ukraine: prioritizing reforms: draft for discussion], Naukova dumka, Kyiv, Ukraine.

11. Upovnovazhenyj Verkhovnoi Rady Ukrainy z prav liudyny (2013), “Monitorynh pershykh misiatsiv diial'nosti Valerii Lutkovs'koi na posadi Ombudsmena”, available at: http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article (Accessed 13 January 2014).

12. Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv (2011), “Otsinka stanu ukrains'koho parlamentaryzmu na osnovi kerivnykh pryntsypiv demokratychnykh parlamentiv. – Dopovid' Laboratorii zakonodavchykh initsiatyv u ramkakh proektu USAIDProhrama spryiannia parlamentu II”, 2011 r.”, available at: http://parlament.org.ua/upload/docs/Benchmarks_democracy__1.pdf (Accessed 10 January 2014).

13. Ukrainian World Coordinating Council (2012), “Parlaments'ki slukhannia na temu: “Etnonatsional'na polityka Ukrainy: zdobutky ta perspektyvy””, available at: http://www.uvkr.com.ua/news/1044 (Accessed 12 January 2014).

14. National Institute for Strategic Studies (2010), “Perspektyvy zminy protsedury pryjniattia zakoniv u Verkhovnij Radi Ukrainy. Analitychna zapyska”, available at: http://www.niss.gov.ua/catalogue/8/ (Accessed 11 January 2014).

15. Pro vybory Verkhovnoi Rady Krymu : Zakon Respubliky Krym vid 17 veresnia 1993 r. (z dop. vid 14 zhovtnia 1993 r. i zmin. vid 9 hrudnia 1993 r., vid 5 chervnia 1996 r., vid 13 chervnia 1996 r., vid 26 bereznia 1997 r.) [On the election of the Supreme Council of Crimea: The Law of the Republic of Crimea, dated 17 September 1993 (with ext. Dated October 14, 1993 and changes. Dated 9 December 1993, on June 5, 1996, dated June 13, 1996, from March 26, 1997)]. (1993, September 17). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 5, st. 218 [in Ukrainian].

16. Pro vybory deputativ Verkhovnoi Rady Avtonomnoi Respubliky Krym: Normatyvno-pravovyj akt – Zakon Avtonomnoi Respubliky Krym vid 18 chervnia 1997 r. [On the Election of Deputies of the Autonomous Republic of Crimea: legal act Act ARC on June 18, 1997]. (1997, June 18). Vidomosti Verkhovnoi Rady Krymu, vol. 7, st. 102 [in Ukrainian].

17. Pro vybory narodnykh deputativ Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 17 lystopada 2011 roku № 4061-VI [On the Election of People's Deputies of Ukraine: Law of Ukraine on November 17, 2011 4061-VI]. (2011, November 17). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 10-11, st. 73 [in Ukrainian].

18. Pro parlaments'ki slukhannia na temu: “Etnonatsional'na polityka Ukrainy: zdobutky ta perspektyvy” 11 sichnia 2012 roku : Postanova vid 08.09.2011 № 3711-VI. [About the parliamentary hearings ethnic policy of Ukraine: Achievements and Prospects” January 11, 2012: Decision of 08.09.2011 № 3711-VI.] (n.d.). www.kmu.gov.ua. Retrieved from http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244856286

19. Pro Upovnovazhenoho Verkhovnoi Rady Ukrainy z prav liudyny : Zakon Ukrainy vid 23.12.1997 r. [On the Verkhovna Rada of Ukraine on Human Rights: Law of Ukraine from 23.12.1997]. (1997, December 23). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 20, st. 99 [in Ukrainian].

20. Termin prydatnosti [Еxpiration date]. (n.d.). glavcom.ua. Retrieved from http://glavcom.ua/articles/2832.html [in Ukrainian].

21. Tyschenko, Yu. Politychni partii ta natsional'ni menshyny v otsinkakh ekspertiv [Political parties and minorities in expert assessments]. Retrieved from http://www.ucipr.kiev.ua/userfiles/party-national_minority2013.pdf

22. Tyschenko, Yu. Pro polityku identychnosti: vyborcha kampaniia do Verkhovnoi Rady Ukrainy 2012 roku. Analitychnyj zvit [On identity politics: the campaign to the Supreme Rada of Ukraine, 2012. Analytical Report]. Retrieved from http://www.ucipr.kiev.ua/userfiles/policy_identity_election2012.pdf

23. Fesenko, V. Holosuvannia za vidminnu knopkodavstva sabotuvala opozytsiia [Voting for the excellent knopkodavstva” sabotaged the opposition]. Retrieved from http://gazeta.ua/articles/fesenko-volodymyr/_golosuvannya-za-vidminu-knopkodavstva-sabotuvala-opoziciya/375674

 

Стаття надійшла до редакції 04.03.2014р.

 

ТОВ "ДКС Центр"